dle 9.7 8DLE
 
Інформація по новині
  • Переглядів: 1817
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 15-07-2015, 14:23
15-07-2015, 14:23

Велич Володимира Святославовича

Категорія: Історія

Велич Володимира СвятославовичаЦього року минає 1000 років з часу смерті Великого князя київського Володимира Святославовича. Постать та велич князя не потребує особливого представлення, адже Володимир є по праву батьком усієї Русі. За його діяльність народ ще за життя назвав його Великим князем, а після смерті возвів до лику святих. Володимир Святославович був завойовником як і його предки – мужнім, безстрашним воїном. Дружби з князем жадали європейські королі і візантійські імператори.
Він був молодшим сином князя київського Святослава Хороброго та Малуші (дочки древлянського князя Мала) – коханки князя, котра була ключницею княгині Ольги. Будучи незаконнорождженим з дитинства він зазнавав утисків і насмішок від старших братів. Але батько не цурався свого сина, а навпаки дуже любив тому і довірив йому Новгородський престол. Там він прокняжив сім років. Святослав Хоробрий загинув у битві з печенігами на Дніпровських порогах. Смерть батька стала на руку його сину Ярополку. Заволодівши престолом він убив свого брата Олега, що володів древлянською землею. Володимир, аби не повторити долю убитого брата, втік у Скандинавію. Вже там, заручившись добрячою підтримкою варяг, повернувся в Новгород. Вигнавши з Новгорода посадників Ярополка, оголошує йому війну. Володимир, зібравши велике військо, 11 червня 978 року, переможцем входить у Київ.
Уславився Володимир-язичник і своїм розкути особистим життям. Згідно з розповіддю мандрівника Х ст. Ібн-Фадлана, особисте життя «царя русів» не відзначалося цнотливістю. Арабський автор повідомляє про княжий гарем з 40 дівчат-наложниць, щедрі бенкети в його теремі і про величезне ложе, інкрустоване дорогоцінним камінням, що відігравало особливу роль в побуті князя. Начальний літопис розповідає про 800, а Никонівський - про 1100 юних дів, що служили великому володарю для втіхи. Митрополит Іларіон (Іван Огієнко), всіляко «вигороджуючи» хрестителя Русі, не заперечує наведених у літописах фактів та водночас прагне поставити під сумнів його славу спокусника і розпусника: «Володимир як князь легко міг мати цього «живого товару», вірогідно, і більше 1000; ці невільниці могли йому бути і наложницями, але все це було таким звичним явищем для того часу...»
За часів правління князя Володимира, Київ почав швидко розбудовуватися. Саме «град Володимира» зайняв площу 10 га, тоді як при Аскольді був лише 3 га. Розбудова столичного града тривала постійно аж до смерті Володимира.
У 981 році вдалим походом Володимир приборкав племена волинян, бужан і дулібів, звільнив від чеського й польського впливу червенські (Перемишль, Белз, Червень) та закарпатські міста. Він приєднав Закарпатську Русь, Галицьку Землю і Волинь до Києва. Під час чергового походу на захід князь заснував міста Володимир та Бересття (Брест) і підкорив частину литовських племен ятвягів. Володимир поширив свою владу на в'ятичів і радимичів.
Що саме цікаво, народ Київської Русі зі своїми найрізноманітнішими ознаками складався протягом тривалого історичного процесу. Далеко не все нам відомо, як цей процес відбувався. Але цілком ясно, що у той момент, який уперше нам висвітлюють наші історичні джерела – літописи, народ Київської Русі постає перед нами уже з сформованою культурою.
Головну роль у подальшій діяльності князя відіграла так звана Херсонеська облога, яка закінчилась угодою з Візантією і прийнятям християнства. У «Повісті минулих літ» згадується досить цікавий факт: «В літо 988 пішов Володимир із вояками на Корсунь, город грецький і закрилися корсунці в городі. І знемагали люди в голоді, і рече Володимир горожанам: «Якщо не здастеся, то буду стояти і три роки». Володимир же спорядив воїв своїх і повелів насип зводити до городських стін. У тих, що насипали, корсунці, підкопавши стіну городську, викрадали насипану землю, і виносили до себе в город і залишали посеред города. Вої ж присипали ще більше, і Володимир стояв. І от один корсунський муж іменем Анастас пустив стрілу і написав на ній: «За тобою є колодязі, від них вода по трубі тече в город. Перекопай і перейми воду». Володимир, як почув це, підняв очі в небо і сказав: «Якщо це збудеться – охрещуся». І велів негайно копати там поперечний рів, і перейняв воду».
Взявши Корсунь був укладений союз з Візантією, де чи не основним пунктом було одруження Володимира на візантійській принцесі Анні. Дівчина перечила цьому шлюбу і не хотіла заміж за варвара (так вона називала Володимира). Коли царівна прибула з духовенством в Херсонес князь Володимир несподівано осліп. Цей факт описаний в літописі: «А за божим приреченням в сей час розболівся Володимир очима. І не бачив він нічого і тужив вельми, і нездогадувався, що йому робити. І послала до нього цесариня посла кажучи: «Якщо хочеш біди осеї позбутися, то відразу охрестись. Якщо ні – то не позбудешся сього». І це почувши Володимир сказа: «Якщо буде се правда – воістину великий бог християнський». І повелів він охрестити себе. І тоді єпископ корсунський з попами цесариними, огласивши його, охрестили Володимира. І коли возложив єпископ руку на нього – він одрузу прозрів. Як побачив Володимир це раптове зцілення, він прославив бога сказавши: «Тепер узнав я бога істиного».
Після хрещення князя охрестилася його дружина і слуги. Для молодих варварських племен, які були під контролем князя київського не було жодних варіантів. Прийняття християнства було добровільно-примусовим.Хрещення Володимира Разом з христіянством прийшли до нас церковні закони. Принесло їх болгарське і грецьке духовенство, а князь приказав зібрати їх в одну книгу, що зветься Уставом Володимира. Цей устав не дійшов до нас у первіснім виді, бо пізніше нераз духовна влада його зміняла і доповнювала; але є у ньому кілька постанов, що напевно належать до часів Володимира. У першій частині Уставу князь назначує десятину на утримання церков. Ця десятина обіймала різні роди доходів: з суду, з торгу, з домів, зі збіжжа, з ловів, зі стад і взагалі з усяких прибутків. У другім розділі князь затверджує церковний суд. До суду духовенства належали передовсім справи, що торкалися поганських обичаїв. Церковний суд карав умикання цебто старовинну крадіжку дівчат для шлюбу, знахарство, чарівництво, відьомство, зашіптування, варення чудодійного зілля, молитви і жертви по лісах і водах — всякого роду останки давніх вірувань. Дальше розглядалися тут злочини проти христіянства: як хто порубає хрест або посіче стіну церкви, добуде мерця з могили, уведе худобу до церкви і зневажає як-небудь христіянську віру. Нарешті до церковного суду належали справи про неправні подружжя, розвід, спори за майно, побиття батька або матері. Позатім у всіх справах підлягали судові і церкви, і так звані церковні люди. Це були передовсім члени духовного стану і їх родини: ігумен, чернець, священик, діякон, попадя, попович, проскурниця (жінка, що пекла проскурки); дальше також люди, що шукали захисту при церкві, різні старці і каліки: «прошеник», що добув чудесне виздоровлення; «задушний чоловік», — невільник, пущений на волю, за чиюсь душу; «сторонник», — прочанин; сліпець, хромець і ін.
Виділивши десяту частину своїх доходів, князь збудував в Києві Десятинну церкву, розпочав активну роботу з розвитку культури і освіти. Прийняття християнства прискорило процес будівництва. Візантійські майстри принесли найсучаснішу на той час техніку кам’яного зодчества, мистецтво мозаїки і фрески. Прийняття офіційної релігії стимулювало розвиток скрипторіїв і писемництва.
Вже наприкінці Х ст. майже завершився процес формування території величної держави, кордони якої проходили у верхів’ях річок Оки і Волги на сході; річок Сули, Сіверського Дінця та Росі на південному-сході та півдні; річок Дністра, Пруту, Західного Бугу, Двіни, Німану та Карпатських гір на заході; біля Чудського озера, Фінської затоки, Ладозького та Онезького озер на півночі. Верховенство над цими землями забезпечувало Києву вихід до широкого міжнародного ринку і конкуренцію з Візантією.
Аби втримати таку величезну територію під контролем Вододимир Святославович провів адміністративну реформу. Замість племінних князів в більшості земель були посаджені намісниками його сини. Ця реформа була спрямована на ліквідацію місцевих династій і перетворення Русі на централізовану державу зосереджену в руках династії Рюриковичів. Новгород був переданий Ярославу, Полоцьк – Ізяславу, Туров – Святополку, Ростов – Борису, Муром –Глібу, Смоленськ –Станіславу, Овруч –Святославу, Володимир – Всеволоду, Тмутаракань – Мстиславу, Псков – Судиславу.Велич Володимира Святославовича
В діях Володимира по запровадженню єдиної релігії, служінню єдиному Богові чітко прослідковується мотив політичного самоствердження, бо він потребував нової ідеології ще й для узаконення власних прав на князювання у стольному граді. Загальновідомо, що Володимир — фактично узурпатор великокняжого престолу. Адже він за своїм походженням був бастардом — незаконнорожденним сином Святослава Ігоровича і Малуші, ключниці княгині Ольги. Вочевидь, першу половину життя Володимир відчував нетривкість своїх прав на княжий стіл і повсякчас потребував їх зміцнення. Христіянство мало великий вплив на зміну обичаїв. Сам Володимир, як каже літописець, по хрещенні став лагідніший, закинув своє попереднє розгнуздане життя, старався не допускати до проливу крові, опікувався бідними і немічними. Не було вже мови про те, щоби складати жертви з людей, поволі зникали різнородні варварські обичаї у подружньому житті наших племен. Христіянська віра зрівняла людей, полекшила долю нижчих шарів.
Князь Володимир полюбляв читати Євангелію. В літописі згадується як прочитав Володимир «Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть». Після цього повелів «усякому старцеві і вбогому приходити в княжий двір і брати всяку потребу – питво, їжу, і зі скарбниць кунами». За це його в народі почали називати Ясним Сонечко.
Володимир Святославович першим з київських князів почав карбувати власні монети. Це була вусокохудожня монета з гербом тризубом і портретом князя.Велич Володимира Святославовича
Незважаючи на те, що Володимир був сильним і войовничим правителем, у відносинах із сусідніми державами він спирався не лише на силу зброї, а й на активні дипломатичні контакти з багатьма державами, постійно застосовував традиційну для того часу практику династичних шлюбів. Сина Святополка він одружив з дочкою польського короля Болеслава Хороброго, а син Ярослав став зятем шведського короля Олафа Скотконунга. Численні шлюби самого Володимира (літопис повідомляє, що в князя було 6 офіційних дружин) теж були спрямовані на поліпшення дипломатичних відносин, адже кожна з дружин мимоволі ставала гарантією, заручницею, а шлюб — своєрідною печаткою укладеного ним політичного союзу. У 1013 р. між Київською Руссю і Священною Римською імперією було укладено угоду. Налагодження у 90-ті роки X ст. офіційних зв'язків з Римом змушувало Візантію, яка не бажала розширення сфери римського впливу на Русь, ставитися до русичів як до рівних.
В останні роки свого життя князь Володимир став піклуватися внутрішніми справами, значну увагу приділяв своїм підданим. Значні проблеми почалися із синами які теж прагнили влади. Мова піде про Новгород, де посадником був син Ярослав. Давно живучи тут, він міцно зрісся з новгородською елітою. Незадовго до смерті князя Володимира новгородці перестали платити данину Києву. Володимир Великий, міцно дотримуючись старих традицій, не міг простити таке синові і почав збирати дружину на Новгород. Новгородці теж активно почали готуватись до війни. Ярослав заключився підтримкою варягів, яких і новгородці, скориставшись відсутністю свого князя, перебили. На фоні цих кривавих подій, Ярослав отримує таємний лист з Києва від своєї сестри, про те, що батько помер.
15 липня 1015 року помер Великий князь київський Володимир Святославович у своїй приміській резиденції у Берестові. Відчуваючи близьку смерть, своїм намісником він хотів поставити сина Бориса – князя ростовського.
Скориставшись смертю батька на престол у Києві сів Святополк, прозваний Окаянним за братовбивство. Він убив Бориса і Гліба, Святослава і те саме хотів зробити з Ярославом. Князь новгородський Ярослав, в народі прозваний Мудрий, швидко зібрав віче і пояснив новгородцям становище. Новгородці погодилися на похід. Ярослав заручився підтримкою печенігів і разом з 4-тисячною дружиною пішли на Київ. Святополк був розбитий біля Любеча (Чернігівська область) і був змушений втікти до тестя в Польщу. Так і почалась доба правління Великого князя київського Ярослава Мудрого.
Володимира Святославовича було поховано у Десятинній церкві і захоронено в мармуровому саркофазі поруч із саркофагом дружини Анни – візантійської принцеси. Кінець літописання про князя Володимира закінчується словами: «То дай же Господь бажане серцю твоєму і всі прохання твої сповни, що їх ти хотів. Царства небесного дай тобі Господи, вінець життя вічного з праведниками, в радості райській веселощі і торжество з Авраамом і іншими праотцями. Як ото Соломон сказав: «Якщо помре муж праведний – не згине надія».Десятинна церква ( реконструкція Ю. Асєєва)
Похорони Володимира відбулися по старовинному обичаю. Чомусь не годилося виносити княжого тіла на руках; розібрано поміст у горішній кімнаті, де помер князь, і на шнурах спущено тіло покійника наділ і зложено на санях; тіло було обгорнене в килим. Везено його до Десятинної церкви на санях, хоч це було гаряче літо, у липні. Похоронено Володимира поруч з його дружиною Анною, що померла 1011 р. Камяні гробниці їх стояли посередині Десятинної церкви.
Гробниці Анни й Володимира були зруйновані монголо-татарами разом із Десятинною церквою у 1240 році. У ХІІІ ст. Володимира Великого було канонізовано.



Список виконаних джерел

1. Голубець М. Велика історія України. – Львів, 1935 р.// Перевидання: видавництво «Глобус», 1993 р.
2. Греков Б. Д. Київська Русь. – К.: Державне учбово-пдагогічне видавництво «Радянська школа», 1951 р.
3. Жиленко І. Історія знайдення мощей святого рівноапостольного князя Володимира святителем Петром Могилою за різними джерелами// Синопсис Київський. Лаврський альманах. – К:, - 2002 р.
4. Літопис руський/ Пер. З давньоруської, передмова Л. Є. Махновця. – К: Дніпро, 1989 р.
5. Назарко І. Святий Володимир Великий: володар і хреститель Руси-України/ 2-ге вид. – Жовква: Місіонер, 2012р.
6. Повість минулих літ (За Іпатіївським списком)/ пер. З давньоруської В.В. Яременка. – К:, Радянський письменник, 1990 р.
7. Туптало Д. Житіє Володимира/ Д. Туптало// Давняя українська література: хрестоматія/ упоряд. М. М. Сулима.–4-евид. – К., 1998 р.
8. http://www.volyn.com.ua/?rub=4&article=1&arch=365
9. https://uk.wikipedia.org/wiki

Орися Вознюк, науковий співробітник
ДІКЗ "Стародавній Володимир"
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сай як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім’ям.
Информація
Користувачі, які знаходяться у групі Гости, не можуть лишати коментарі до даної публікації.

Хмарка тегів

^