dle 9.7 8DLE
 
Сортувати статті по: даті | популярності | відвідуванню | коментарям | алфавіту
Інформація до новини
  • Просмотров: 85
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 6-12-2017, 11:07
6-12-2017, 11:07

Володимирський узвіз

Категорія: Історія

У рік 6631 (1123)… прийшов Ярослав Святополкович з уграми і з ляхами, і з чехами, і з Володарем та Васильком (Ростиславичами) до (города) Володимира. І безліч воїв було з ними, і обступили вони город Володимир. Андрій (Володимирович) перебував тоді в ньому, а Володимир (Мономах) не поспів із Києва з Мстиславом сином своїм.
І коли настав недільний день під’їхав Ярослав близько до города, всього утрьох, рано в неділю. І, їздячи під стінами города, сперечався він з людьми (і) князем Андрієм, бо розгордівся, надіючись на безліч воїв, і так говорив Андрієві і городянам: «То є город мій. Якщо ви не одчинитеся, ні вийдете з поклоном, то побачите: завтра я піду приступом до города і візьму город».
Андрій же мав надію велику на бога з усіма людьми своїми, і на молитву отця свого він надіявся. І коли ще той (Ярослав) їздив під городом, вийшли двоє ляхів на узвіз угорі і тут лягли сховавшись. І поїхав Ярослав, посперечавшись, од города, і коли був він в узвозі, де ото два ляхи підстерігали його, вони, зсунувшись в узвіз, ударили його списом. І насилу умчали його, ледве живого, і на ніч він помер.
Інформація до новини
  • Просмотров: 412
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 21-09-2017, 10:54
21-09-2017, 10:54

265 років тому у Володимирі-Волинському побудували костел Іоакима та Анни

Категорія: Історія

265 років тому у Володимирі-Волинському побудували костел Іоакима та АнниПерший костел Іоакима і Анни був дерев’яним. Збудований орієнтовно в 1554 році. Кошти для побудови дала княгиня Анна Збаразька - представниця українського (спольщеного) князівського і магнатського роду. Швидше за все меценатка народилася у Києві, адже її батько був одним із тодішніх київських «чиновників». Анна відмовилася виходити заміж. Причини цього невідомі. Прийняла католицизм та довгий час була під опікою своїх небожів Криштофора та Юрія Збаразьких. Мала великі земельні володіння на Волині, в тому числі і в Володимирі. Під час повстання під проводом Богдана Хмельницького, вимушена була залишити свої володіння на Волині. Померла, ймовірно після 1652 року, адже подальших відомостей про княжну не має.
Інформація до новини
  • Просмотров: 183
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 18-09-2017, 14:46
18-09-2017, 14:46

Маленькі володимирчани та устилужани на старих світлинах

Категорія: Історія

Маленькі володимирчани та устилужани на старих світлинахПропонуємо перегляду щирі та гарні світлини наших наймолодших земляків. Маленькі оченята та широкі посмішки, передають атмосферу вже таких для нас далеких років. Вже і сотня років пробігла з того часу, щоли четар Микола Саєвич вів за руку діточок до першої української школи. Вже не дзвенить дзвоник на урок єврейським дітям і вже нікого не колихають в дерев'яній колисочці причепленій до стелі. Вже не походжають ноженятка по холодній росі та не має постолів. А дитячі ніжки звикли до гарненьких кросівок і лакованих туфлів.
Інформація до новини
  • Просмотров: 292
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 14-09-2017, 11:17
14-09-2017, 11:17

Мстислав Данилович – четвертий син короля Данила

Категорія: Історія

Мстислав Данилович – був четвертим сином короля Данила Галицького. Точна дата його народження невідома, так само як і дата смерті. Опис його життєдіяльності в Галицько-Волинському літописі чітко дає зрозуміти далекоглядність князя, як політика. Молодий князь неодноразово брав участь у походах проти ятвягів та литовців.
Мстислав володів Луцьком і Дубном. У 1287 році його двоюрідний бездітний брат Володимир Василькович вирішив передати свої землі Мстиславу: «Брате, мій, Мстиславе! Цілуй мені хреста на тім, що ти по моїм животті не одбереш від княгині моєї нічого, що я ємсь їй дав, і од сеї дитини, од Ізяслави – таки, не оддаси ти її неволею ні за кого ж, а куди буде княгині моїй вигодно, то туди її оддати».
Інформація до новини
  • Просмотров: 1425
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 26-07-2017, 11:44
26-07-2017, 11:44

Сивочолому Володимиру 1029 років. 29 маловідомих фактів про княже місто

Категорія: Історія

Рік за роком час невблаганно стирає з людської пам'яті будинки, вулиці, квартали... Колесо історії рухається далі, залишаючи нам, подекуди, цілі повісті, а інколи лише маленьку згадку про ту чи іншу подію. Міняються люди. Вже не пожоджають по сивочолому стольному граду могутні князі, вже і сліду нема того величного Володимирського князівства. Лише де-не-де визирають із-за новобудов пам'ятки, котрі "бачили" славетного князя Романа та його синів. Лишень стежка по під валами досі щемливо пам'ятає прогулянки Ольги Романівни та Володимира Васильковича, а зовсім маленька річечка Смоча вже ледь-льдь несе свої води до Луги.
Вже 1029 років розквіту і занепаду. Десятки, а то й сотні боїв... Татари, поляки, литовці, росіяни, австрійці і німці спустошували наше місто. Але воно розквітало, воно довго й вірно чекало на своїх героїв. Воно чекало Україну. Воно пам'ятає козаків Богдана Хмельницького, пам'ятає Українських Січових Стрільців, красиво зодягнених солдатів армії УНР, кучерявих молодих хлопців з ОУН і мужніх бузстрашних воїнів УПА. Місто жило, живе і буде жити... Воно щодня пише свою історію. Воно має новітніх герої, молодих, світлих і ще зовсім юних воїнів, які віддали своє життя, захищаючи Україну від одвічного російського окупанта. Місто ніколи не забуде їхніх імен. Місто завжди пам'ятатиме про своїх синів.
Інформація до новини
  • Просмотров: 370
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 21-06-2017, 14:05
21-06-2017, 14:05

Бої за Володимир-Волинський

Категорія: Історія

Під час Світової війни, за австрійської окупації, Українські Січові Стрільці перевели на володимирщину значну культурну працю, бо навіть заложили у 1916 до 1917 р. около 48 народніх українських шкіл для місцевого населення. По більшости саміж таки старшини стрілецькі вчили дітей по тих школах: у селі Мокрець провадив науку Остап Вахнянин, котрий пізніше заложив пласт на Закарпатті; в с. Згоряни вчив дітей Михась Мокрий; в с. Бискупичах Шляхоцьких Іван Вербяний (про олдне з його звідомлень з накресленням многостороньої освідомляючої праці стрільців серед волинського селянства вміщено було в «Літописі Червоної Калини» 1929, ч.1). І певно назавжди зістане в народній пам’яті, що навіть за часів будь-що-будь ворожої до словянства окупації, у тяжких і грізних умовах найстрашнішої війни – наші діти дістали рідну школу, а людність українська взагалі не стрічала особливих перепон до свого культурно-національного розвитку. Нині на Володимирщині української школи вже немає ніодної… тільки переховані з часів війни світлини зістали свідками недавнього минулого.
Інформація до новини
  • Просмотров: 1515
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 3-04-2017, 11:23
3-04-2017, 11:23

520 років тому у наше місто прийшли отці Домінікани

Категорія: Історія

520 років тому у наше місто прийшли  отці ДомініканиАж не віриться, що вже 520 років, більше ніж півтисячоліття, у затишку молоденьких каштанів, заховався колись величавий Домініканський монастир, фундатором якого у далекому 1497 році, був сам Великий князь литовський та король Польщі Олександр з династії Ягелонів.
Домінікани – католицький чернечий орден, заснований в 1215 році в Тулузі (Франція) іспанським монахом св. Домініком. Символом ордену був чорний із білими плямами собака, що тримав у зубах факел – вогонь істини. Як і будь-який орден, домінікани ставили перед собою завдання - розширення місійних осередків та удосконалення проповідей. Зокрема орден належав до так званих «мендикантів», тобто повністю вбогих. З часом орден перетворився на потужну структуру, зокрема домініканці почали засновувати власні школи та очолили кафедри богословських дисциплін в університетах Франції та Італії. Саме орден відкрив світові одного з найталановитіших богословів - Тому Аквінського. А іменем домініканця Робере де Сорбона згодом назвали один з найпрестижніших університетів світу.
Інформація до новини
  • Просмотров: 1677
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 30-11-2016, 11:11
30-11-2016, 11:11

Продовження «Мимо острова Буяна…» Або роздуми про те, як володимирські купці Микола та Бертрам Русини свій крам рятували.

Категорія: Історія

Святий Миколай зберіг, не дав загинути у холодних водах північного моря. Шторм налетів несподівано. Зранку світило сонце і легкий вітерець грайливо наповнював вітрило «Північної красуні». А вже по обіді він перетворився на холодне колюче страховисько, яке граючись переганяло крижані брили, наче вмілий пастух отару овець.
Нам пощастило, що поряд було велике місто Штранзульд. Знайшлися добрі люди які підняли на свій корабель і пасажирів, і залогу, і частину вантажу. Серед врятованого вантажу було і 34 сувої сукна. Врятований вантаж міські власті не віддали. Товар можна повернути лише довівши бургомистру, що сукно належить саме нам, і нікому іншому.
Берегове право - середньовічний звичай, в основі якого лежить право власника узбережжя на присвоєння «дарів моря». За цим звичаєм при аварії судна все, що викидалося на берег (саме судно, його залишки, вантаж, екіпаж та пасажири), ставало власністю володільця узбережжя. Останній задля збагачення нерідко йшов на злочинну змову з лоцманами, влаштовуючи фальшиві сигнали і маяки, що призводило до штучних аварій і завдавало шкоди міжнародній торгівлі та мореплаванню. Тому з часом було визнано, що берегове право може застосовуватися тільки в випадку морських аварій, які сталися внаслідок природних причин (ураганів, штормів, туманів, зіткнень суден зі скелями тощо). В ряді країн було прийнято жорсткі закони щодо осіб, винних у штучно створюваних аваріях, пограбуванні потерпілих суден. В листі від 3 травня 1324 р.від радників та громади міста Володимира до радників і громади міста Штранзульда відображена інша картина. У цьому випадку йдеться про незастосування поширеного в середньовіччі так званого берегового права. [41]
Інформація до новини
  • Просмотров: 725
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 30-11-2016, 10:49
30-11-2016, 10:49

«Мимо острова Буяна…» Або роздуми про те, як володимирські купці Микола та Бертрам Русини свій крам рятували.

Категорія: Історія

«Шановним мужам і визначним панам радникам і громаді у Штральзунді – радники і громада міста Володимира [засвідчують] свою вірність, а також схильність до всього та готовність.
Хай буде відомо вам, у нашій присутності було висловлено протест [у тому], що Бертрам Русин і Микола, пред’явник даного документа, наші брати і співгромадяни, мали на судні, що недавно через загрозу льоду, затонуло у межах володаря Ругії, 34[сувої] сукна, серед них 14 іпренських, інші дорненські та попренські. Їх придбав собі цей же Микола у Фландрії і склав на згаданому судні, щоб перевести поклавшись на свою долю та успіх. Ці сукна були їхніми і нічиїми іншими як тоді так і тепер; до того ж ці ж Бертрам і Микола тоді були, як і тепер є, нашими найвидатнішими громадянами. Крім них ви і до нас повинні мати непохитну і певну повагу.
Для засвідчення цієї справи до теперішнього[документа] підвішено нашу печатку.
Інформація до новини
  • Просмотров: 1336
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 17-11-2016, 11:59
17-11-2016, 11:59

До 100-річчя першої володимир-волинської української школи ім. Т.Г. Шевченка

Категорія: Історія

До 100-річчя першої володимир-волинської української школи ім. Т.Г. Шевченка
Ми й досі плачемо на ріках вавилонських,
Сумуємо серед непривітних сторін;
Що хвилі згадуєм красу палат сіонський,
І рвемося душею до своїх руїн.
Ф. Невестюк
Перша світова війна, попри величезну трагедію стала поштовхом до піднесення національної свідомості українців. Перебуваючи під впливом Литви, Польщі, Росії українське населення за всі роки окупацій збідніло і вороже ставилось до будь-чиїх намірів знову перерозподілити владу. Коли світова війна прорвала сокальський кордон, то у галичан, зародилася думка використати добру нагоду й навязати взаємні стосунки з українським населенням Волині, збудити в нього національну свідомість та подати йому помічну руку в час воєнних злиднів під окупацією чужинецької армії. Нова австрійська влада теж особливо не хотіла займатися проблемами простого люду але хотіла утвердитись і мати підтримку у місцевих. Розуміючи всю складність ситуації, військове командування вирішило розмістити на Волині окремі підрозділи Українських Січових Стрільців. Стрільці могли виїхати на Волинь лише за дозволом команди австрійської армії, а потребу такого виїзду треба було умовити користю для неї. В цій цілі поставлено команді армії проект вислати на Волинь кількох старшин УСС для вербування між українським населенням Волині охотників до легіону УСС.[11]
Назад Уперед