Головна > Культура > Різдвяні спогади Антоніни Солодухи

Різдвяні спогади Антоніни Солодухи


15-01-2021, 13:59. Разместил: orusia voznuk

Скільки себе пам'ятаю різдвяні свята у нас проходили весело. А це 50-60-ті роки. Ялинку батько приносив з лісу і ставив у хаті не 1 січня, а на Різдво, в переддень Святвечора. Які були тоді ялинки бідові, але для нас дітлахів, це було за щастя, її вбирати. Іграшки на ялинці у нас були , якісь чудернацькі "бані", космонавти, собачки "бєлка і стрєлка", бо ж тоді у 50-ті роки першими злітали у космос собачки. Різні сніговики, сосульки, сріблясті шишки золотиста кукурудза. Бо те ж тоді саме за правління Хрущова простий радянський народ тільки і їв, що кукурудзяний хліб, то і іграшки на ялинці були відповідні, і політиці, і системі існування держави. З соломи, кольорового паперу і вати робили ланцюжки на ялинку, бо ж ще навіть звичайного"дощику" спочатку не було. Електрики в хатах не було , а продавались різнокольорові свічки на прищепках і їх чіпляли до гілок, запалювали ці свічки на ялинці, і не боялися, що може бути пожежа. Чіпляли на ялинку цукерки, пряники і горішки. Горішки обмотували у сріблясту фольгу з фантиків цукерок, впихали сірника всередину і за ниточку чіпляли на ялинку. Отакі у нас були ялинки, не те що тепер у внуків, та навіть моїх дітей, як підростали, то вже іграшки були нові, хоч радянські, але сучасніші.А наші ялинки стояли до весни, і ми діти не хотіли їх розбирати.
На Коляду, можливо і не завжди було 12 страв, бо й не було їх з чого зготовити, але беззмінно крім куті і узвару, в нас була ще одна пісна страва це тушковані сушені гриби з оселедцем. Це, як батько говорив було у нас в сім'ї "споконвіків", передане від покоління до покоління. І ми і зараз готуємо його. Були вареники з капустою, голубці з пшоном , з фасолею. Якісь пісні пляцки. Щось таке готовили. А на Різдво вже була і ковбаска копчена, і бочок, і шинка, були драглі, і вже не пісні голубці, Готовили багато, бо у нас завжди були гості, приїжджали родичі кіньми впряжені у сані. А в санях,намощено сіна, соломи, встелено ряднами кольоровими. Навіть коники іноді були вбрані із дзвіночками. Дуже гарно було, видно було здаля , що гості їдуть і до кого. Приїжджали з Нововолинська- тітки, дядьки, а з Марцилівки дядько Віктор, батьків брат,я дуже його чекала, бо крім цукерок він привозив багато горіхів, а вони були такі великі, як курячі яйця і більші, а у нас дома горіх не ріс. І ті горіхи були таким лакомством. А вже увечері 7 січня чекали колядників, зазвичай у нас ходили тільки хлопці. Коля і Вітя Королюки, Саша Борик, Володя, Петро і Сергій Ляшуки. Вони підходили до вікна, і в замерзлу шибку стукали і питали "Пане господарю, чи можна заколядувати?"А ми дозволяли і вони заходили в хату і колядували. Я затаївши подих слухала ці колядки, а Саша Борик ще віршика розказував, тільки правда чомусь на російській мові. Батьки і гості одарювали їх грішми, які там тоді були гроші, можливо копійки, пирогами, тими ж горішками. І хлопці йшли далі колядувати від хати до хати, усіх вітати. А ще на Різдво, не на Новий рік, батьки нам робили подарунки, і цукерки, і так ще якісь презенти не дорогі, але ховали не під подушки, чи ялинку, а на вулиці, десь у загату, чи на гілку яблуні повісять, словом кругом хати, ховалися, ми з сестрою шукали. Інтрига була ще така: було "холодно", або "гаряче". І ми таким методом розшукували свої подарунки. Так було... Є що згадати. Але сама не ходила в дитинстві колядувати, а от перебиранцями ходила. Але це вже другі історії.

Повернутися назад