В рамках проєкту адміністрації ДІКЗ «Стародавній Володимир» «Володимир, яким ми його пам’ятаємо. Людські долі», я написала власні новорічні спогади. Маю надію, що Вам шановні читачі буде цікаво.
Що для мене особисто Новий рік? Найперше, це - очікування дива, а по-друге це - мандарини. Дуже добре пам’ятаю свою першу мандаринку. Я прокинулась новорічного ранку і побачила біля своєї подушки неймовірну яскраво-помаранчеву кульку. Я довго роздивлялась її, а потім взяла і поклала собі на долоню. Кулька була м’якенька і чудово пахла чимось незнайомим, але таким приємним. Намилувавшись, я справедливо вирішила, що це щось їстівне і вкусила її. Шкірка була несмачна, а ось те, що було всередині назавжди стало для мене смаком Нового року. Мені тоді було п’ять років. А в п'ятнадцять я перший раз відчула, що таке багато мандаринів. Була велика весела компанія і для дітей накрили стіл в окремій кімнаті, і принесли цілий пакет мандаринів. Пакет, сам по собі був гарний, яскравий і дефіцитний. А мандарини… це було справжнє Новорічне диво, принаймні для мене.
Мандарини продавались тільки в новорічні свята і були неймовірним дефіцитом. Так само як і апельсини. Загалом все було дефіцитом. Майонез, він тоді продавався в маленьких баночках по двісті грам, горошок, шоколадні цукерки. Шоколадні цукерки в яскравих обгортках мама завжди вішала на ялинку. А ми з сестрою потихеньку ті цукерки виймали, лишаючи пусті максимально наближені до оригіналу фантики. Ще на ялинку вішались такі паперові прапорці з гарними малюнками. Ці прапорці нанизували на нитку і вішали на ялинку як гірлянду. Ще був дощик і сніг. Його робили з маленьких шматочків вати і розкладали по гілкам. З вати робили цілі гірлянди, ніби з маленьких кульок, видовжуючи і скручуючи вату. Ялинка для мене тоді була цілим світом. Я могла годинами розглядати її уявляючи, як мандрую таємничим світом, повним пригод.
А ще були новорічні ранки, куди приходили дід Мороз і Снігуронька. Я завжди бачила, що це звичайні люди перевдягнуті в гарні, часами і не дуже гарні костюми. І тому ці святкові ранки були цікаві лише тим, що сама переодягалася в новорічний костюм, і танцювала біля ялинки. А потім, коли ми стали підлітками, це були вже звичайні молодіжні дискотеки - танці біля ялинки, куди приходив дід Мороз з Снігуркою, часами з бабою Ягою, аби нас привітати. А в десятому ми всі, не вчителі, а учні вирішили зробити не просто дискотеку, а справжній маскарад, де всі обов’язково мали були в костюмах. І нам це вдалося! Якщо не повний костюм то натяк на нього, або принаймні маска були у всіх. Для мене це було неймовірно казково, справжнє новорічне диво. Мама десь дістала чорний сатин, а сусідка пошила романтичний брючний костюм. Замість маски була чорна хустка, що закривала нижню частину обличчя, а у знайомих позичила справжній ковбойський капелюх. Мене не відразу впізнали, навіть вчителі.
Ще одне новорічне диво, це зимовий ліс. Височезні ялини росли навколо хатини, де батьки зі знайомими святкували Новий рік. Я вийшла на прогулянку сама. Мені дозволили, та знаючи мій потяг до мандрів, попросили не відходити далеко, і тримати хатину в полі зору. Сніг рипів під ногами та іскрився в світлі місяця. Ліс був живий, і тиша теж була жива… Мені тоді здавалося, що я потрапила у казку.
Ще одне новорічне диво, це кінофільм «31 июня». Його показали в новорічну ніч. Ми тоді з сестрою та бабусею залишились вдома і зустрічали Новий рік разом з героями цього неймовірного, фантазійного, музичного фільму. Його показали тільки оди раз і тільки через багато років я дізналась, що відразу після першого показу фільм поклали на полицю, бо один з акторів відмовився повертатись до Радянського Союзу і залишився в Америці.
А ще були чудові новорічні поштівки. Їх надсилали рідним друзям та знайомим. Старанно, на звороті відкритого листа – поштівки, виводили найкращою ручкою новорічні побажання. А як хороше було отримувати такі гарні та яскраві поздоровлення.
А якось новорічної ночі, а може це було на старий новий рік ми разом з мамою йшли додому. Ніч була морозяна та місячна наповнена тінями. І ті темні постаті, що з’явилися навколо нас теж спочатку здалися тінями. Роздивившись я побачила багато людей, в дивних костюмах і з рогами. Вони підходили все ближче оточували нас розмахували руками і моторошно сміялися. Я злякалася, але не за себе, а за маму. Я почала відштовхувати їх і кричала, щоб вони забиралися геть. А вони сміялися, і мама теж сміялася. Так я вперше зустріла «перебіранців» і розпочала знайомство з українськими новорічними обрядами та звичаями.
Спогади записала Федосєєва Світлана
Що для мене особисто Новий рік? Найперше, це - очікування дива, а по-друге це - мандарини. Дуже добре пам’ятаю свою першу мандаринку. Я прокинулась новорічного ранку і побачила біля своєї подушки неймовірну яскраво-помаранчеву кульку. Я довго роздивлялась її, а потім взяла і поклала собі на долоню. Кулька була м’якенька і чудово пахла чимось незнайомим, але таким приємним. Намилувавшись, я справедливо вирішила, що це щось їстівне і вкусила її. Шкірка була несмачна, а ось те, що було всередині назавжди стало для мене смаком Нового року. Мені тоді було п’ять років. А в п'ятнадцять я перший раз відчула, що таке багато мандаринів. Була велика весела компанія і для дітей накрили стіл в окремій кімнаті, і принесли цілий пакет мандаринів. Пакет, сам по собі був гарний, яскравий і дефіцитний. А мандарини… це було справжнє Новорічне диво, принаймні для мене.
Мандарини продавались тільки в новорічні свята і були неймовірним дефіцитом. Так само як і апельсини. Загалом все було дефіцитом. Майонез, він тоді продавався в маленьких баночках по двісті грам, горошок, шоколадні цукерки. Шоколадні цукерки в яскравих обгортках мама завжди вішала на ялинку. А ми з сестрою потихеньку ті цукерки виймали, лишаючи пусті максимально наближені до оригіналу фантики. Ще на ялинку вішались такі паперові прапорці з гарними малюнками. Ці прапорці нанизували на нитку і вішали на ялинку як гірлянду. Ще був дощик і сніг. Його робили з маленьких шматочків вати і розкладали по гілкам. З вати робили цілі гірлянди, ніби з маленьких кульок, видовжуючи і скручуючи вату. Ялинка для мене тоді була цілим світом. Я могла годинами розглядати її уявляючи, як мандрую таємничим світом, повним пригод.
А ще були новорічні ранки, куди приходили дід Мороз і Снігуронька. Я завжди бачила, що це звичайні люди перевдягнуті в гарні, часами і не дуже гарні костюми. І тому ці святкові ранки були цікаві лише тим, що сама переодягалася в новорічний костюм, і танцювала біля ялинки. А потім, коли ми стали підлітками, це були вже звичайні молодіжні дискотеки - танці біля ялинки, куди приходив дід Мороз з Снігуркою, часами з бабою Ягою, аби нас привітати. А в десятому ми всі, не вчителі, а учні вирішили зробити не просто дискотеку, а справжній маскарад, де всі обов’язково мали були в костюмах. І нам це вдалося! Якщо не повний костюм то натяк на нього, або принаймні маска були у всіх. Для мене це було неймовірно казково, справжнє новорічне диво. Мама десь дістала чорний сатин, а сусідка пошила романтичний брючний костюм. Замість маски була чорна хустка, що закривала нижню частину обличчя, а у знайомих позичила справжній ковбойський капелюх. Мене не відразу впізнали, навіть вчителі.
Ще одне новорічне диво, це зимовий ліс. Височезні ялини росли навколо хатини, де батьки зі знайомими святкували Новий рік. Я вийшла на прогулянку сама. Мені дозволили, та знаючи мій потяг до мандрів, попросили не відходити далеко, і тримати хатину в полі зору. Сніг рипів під ногами та іскрився в світлі місяця. Ліс був живий, і тиша теж була жива… Мені тоді здавалося, що я потрапила у казку.
Ще одне новорічне диво, це кінофільм «31 июня». Його показали в новорічну ніч. Ми тоді з сестрою та бабусею залишились вдома і зустрічали Новий рік разом з героями цього неймовірного, фантазійного, музичного фільму. Його показали тільки оди раз і тільки через багато років я дізналась, що відразу після першого показу фільм поклали на полицю, бо один з акторів відмовився повертатись до Радянського Союзу і залишився в Америці.
А ще були чудові новорічні поштівки. Їх надсилали рідним друзям та знайомим. Старанно, на звороті відкритого листа – поштівки, виводили найкращою ручкою новорічні побажання. А як хороше було отримувати такі гарні та яскраві поздоровлення.
А якось новорічної ночі, а може це було на старий новий рік ми разом з мамою йшли додому. Ніч була морозяна та місячна наповнена тінями. І ті темні постаті, що з’явилися навколо нас теж спочатку здалися тінями. Роздивившись я побачила багато людей, в дивних костюмах і з рогами. Вони підходили все ближче оточували нас розмахували руками і моторошно сміялися. Я злякалася, але не за себе, а за маму. Я почала відштовхувати їх і кричала, щоб вони забиралися геть. А вони сміялися, і мама теж сміялася. Так я вперше зустріла «перебіранців» і розпочала знайомство з українськими новорічними обрядами та звичаями.
Спогади записала Федосєєва Світлана
