dle 9.7 8DLE
 
Історико-культурний заповідник "Стародавній Володимир" » Культура » «Жовтень ходить по краю та й виганяє пташок з раю»
Інформація по новині
  • Переглядів: 2245
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 11-10-2013, 14:42
11-10-2013, 14:42

«Жовтень ходить по краю та й виганяє пташок з раю»

Категорія: Культура

«Жовтень ходить по краю та й виганяє пташок з раю»
Непомітно, але впевнено увійшла в свої права осінь, яку ознаменував один з найшанованіших у слов'ян місяців — жовтень. У цю пору прозорішими стають ліси, замовкає пташиний спів, ранками трава вкривається густою памороззю, а дошкульний північний вітер нагадує, що скоро і зима прийде. У жовтні коротшають дні й довшими стають ночі.
«Жовтень ходить по краю та й виганяє пташок з раю»Українська назва другого осіннього місяця не потребує будь-яких пояснень. Усі дерева одяглися в найпривабливіший — жовтогарячий колір.
Поруч з жовтнем вживалося й слово «паздерник». Воно походить від слов'янського «паздер», тобто костриця. Саме у цей час починали масово переробляти льон та коноплі. Вилежані під осінніми дощами та вітрами стебла сушили в печі, потім їх м'яли на терницях і голіруч, щоб очистити волокно від костриці. Цей процес і досі в глибинних поліських селах називають «паздерництвом».
На Україні побутували й регіональні місяценазви. Серед найвідоміших - «грязень» (від грузьких доріг), «хмурень» (надмірно похмурих днів) і «листопадник» (період опадання листя).
У жовтні наші пращури збирали плоди горобини звичайної, глоду колючого, терну, барбарису. Копали корені та кореневища різноманітних рослин. І шанували особливу Богиню – Матір-Славу.
«Жовтень ходить по краю та й виганяє пташок з раю»Це осіннє свято Матері-Землі. Вона в цей час вкривається, лягає спочивати на зиму. Слов’яни вшановували Матір Славу 1 жовтня . Саме вона вважалася Покровою, бо укривала руських воїнів на полях ратних Покровом своїх золотих крил: «Б’є крилами Мати-Слава і кличе нас, щоб ішли на землю нашу і билися за огнища племені нашого, бо ми є русичів».Покровителями споконвіку вважалися ті Боги й Богині, які були рідними для народу – «по крові тіла» (Велесова Книга).
Мати Слава – віща Птиця наших Пращурів. До появи Велесової Книги про неї мало що було відомо. До нас дійшли різні її імена: Жар-Птиця, Птиця Гамаюн, Птиця Сирин, Птиця Алконост. На стародавніх малюнках зображена казкова птиця з жіночим обличчям в золотій короні. Мати Слава, або Магура, Мати-Птиця, або Птиця-Вишня уявлялася у вигялді прекрасної крилатої Діви у військових обладунках, яка співає закличну пісню, підбадьорюючи воїнів у їх прагненні до Перемоги над ворогом. «Мати-Слава б’є о боки свої, навколо неї сяє світло до нас. І всяке перо іншої барви – червоне, синє, блакитне, жовте і срібне, золоте і біле. І та сяє, як Сонце Свароже, і колами йде посолонь. Та світиться сімома красотами, як заповідано Богами нашими. А Перун, уздрівши її, гримить у Небі яснім». Перун, побачивши посестру, вітав її своїм громом. Її ім’я волхви і князі завжди згадували перед боями, промовляючи Слово перед полками, щоб підняти дух воїнів. «Жовтень ходить по краю та й виганяє пташок з раю»
Після битви Мати-Слава ходила по полю прекрасною дівою Магурою, збираючи полеглих. Вона торкалася своїм золотим крилом полеглого русича, цілувала його і підносила золотий кубок, повний Живої води. Тоді Душа загиблого відправлялася до Лук Сварожих (до раю), де мала вічно жити і пам’ятати останній поцілунок Магури.
23 жовтня давні слов’яни відзначали свято Мокоші.
«Жовтень ходить по краю та й виганяє пташок з раю» Мокоша – (Макош, Мокша, Цариця води, Водяниця, Мати коша) – давньоукраїнська богиня родючості, жіночого рукоділля, мистецтва і води. Заступниця вагітних і породілей. Кожна п’ятниця в давніх українців була днем Мокоші. Ім’я Мокоші академік Б.Рибаков трактує як словосполучення Мати Врожаю (Мо – мати, Кош – кошівниця для зерна). У давні часи вона була Богинею землеробства і родючості, жіночої життєвої сили і достатку, покровителькою полів і домашніх тварин. Оскільки від врожаю і родючості тварин переважно залежала доля давніх русів, то Мокоша вважалася і Богинею долі. Мовознавці висловлюють думку, що її ім’я дослівно означає “Матір долі”.
За переказами, саме Мокоша пряде нитку життя, тому вона вважається ще й покровителькою пряль. Єдина представниця жіночих Божеств у пантеоні князя Володимира Мокоша пов’язана з жіночою сферою діяльності у господарстві: рукоділлям, прядінням, тканням тощо. Ще одним обов’язком Мокоші було піклування про вологу: дощ, річки, струмки.
Походження Мокоші дуже давнє: як і більшість жіночих Богинь, вона була відома ще за трипільської доби. Її зображення, хоча і стилізовані, дійшли до нас переважно на вишитих рушниках: Богиня стоїть під відкритим куполом святилища з піднятими вгору руками (поза Оранти), на голові має “рогату” шапку. Обабіч Мокоші — два вершники на конях. На деяких вишивках під кіньми зображені сварги (прадавні символи щастя), іноді головний убір Богині нагадує квітучий кущ. Мокоша походить ще від давнішого культу води — Богині Дани.
Популярність Мокоші серед українського жіноцтва була такою великою, що її культ зберігався довгі століття після знищення язичництва, що зафіксовано в літописах (“…по украинамъ молятся богу Перуну, й Хорсу, й Мокоши”). Християни не могли забути свою давню Богиню, тому вшановували її в образі “святої Параскеви” (П’ятниці).
Їй приносили жертви у вигляді снопів льону, вишитих рушників, пучків вовни (прядива). Цього дня не можна було шити, різати, працювати з нитками, прядивом, веретеном.
Оскільки Мокоша була близькою до Рожаниць (Дів Життя) — покровителькою пологів, захисницею породіль, тому віра й поклоніння Мокоші найдовше існували серед жінок: навіть у XVI ст. попи зобов’язані були на сповіді запитати жінку, «чи не ходила до Мокоші». Подекуди на Україні культ Мокоші зберігався аж до XIX ст.«Жовтень ходить по краю та й виганяє пташок з раю»
27 жовтня у словян – Зворожини – Дідова Субота, Осінні Діди, Поминальний день. Громада літніх людей, незалежно від погоди, навіть у холодну пору, збиралася на лоні природи варити куліш, який там же і споживали, сидячи на землі. Завжди відмічалося у суботу.
На свято Зворожин обиравсяся Зворожний Дід і Зворожна Баба, які головували до наступного року. Протягом року до них звертались ті, хто хотів дізнатись про майбутнє. На свято Зворожин готувалася святкова страва-братчина – бряшна.
Старі люди сідали до Сварожини на землю за будь-якої погоди. Закликали Дідів (Пращурів- давніх і прадавніх Предків, тобто дідів і прадідів, які перебувають у Вирії – Небесному Раю і піклуються про добробут живих.): «Ходіть, рідні, до нас хліба-солі з’їсти».
В жуналі «Над Бугом і Нарвою» (Валентина Борисенко,Наталя Стишова ) описаний традиційний звичай поминання померлих, на Підляшші, календарно поєднаний до дня пам’яті великомученика Дмитра Солунського та Собору Святого Архистратига Михаїла (в народі Михайла – 21 листопада). Ці вшанувальні дні відзначають у суботу напередодні чи до Дмитра, а чи Михайла, що досить тісно пов'язаний з прадавнім святом:
«Традиційно зранку йдуть до церкви. Священик править панахиду, на якій подаються книжечки (граматки) із записом імен всіх померлих родичів. Цього дня варять кутю (так називають коливо) із ячменю, пшениці, рису (останнім часом) і запрошують родичів, знайомих, сусідів додому на поминальну вечерю. Сідають до столу, після молитви Отче наш голова родини бере келішок із горілкою і промовляє: Дай Боже умершим вічний спокій, а нам живим ще на здоров’я. В деяких віддалених селах в першій половині ХІХ ст. залишалися ще й давні язичницькі звичаї. Як писав Йосип Ярошевич, в поминальну суботу господарі готували дев’ять страв, а менш заможні – сім. Коли наставав вечір, запалювали свічку, а хазяїн брав чарочку з горілкою і промовляв ніби до померлих: Будьте здорові діди! Ту горілку виливав за вікно, а потім сам пив тричі і всі домашні, закушуючи книшем. Тоді сідали до столу, господар брав ложкою страву і викидав за вікно (а подекуди – під стіл), звертаючись до душ: Діди йдіть до обіду .Деінде прийнято заносити страву до хліва, у якому стоїть худоба, і класти в ясла. Після обіду старший у родині (чоловічої статі) відчиняв двері та вікна, брав мітлу і махав нею по кутах хати, говорячи: Киша, киша душечки! Котра старша і більша то дверима, котра менша вікном. Подібна «вечеря дідів» поширена в Україні, особливо на Поліссі. За народним віруванням в ці дні душі померлих залишають могили і йдуть до своїх осель. Рідні, знаючи це, не зачиняли вікна і двері на всю ніч. В давнину вірили, що в день вшанування пращурів приходили погрітися їх душі. І тому в печі, де пекли хліб, залишали два поліна покладені навхрест. На столі ставили їжу та воду, бо прийдуть душечки повечеряти. Таким чином намагалися їх задобрити. Вірили, що душі померлих можуть значно вплинути на долю живих.Отже традиція піклування про померлих залишається і зараз. Приходячи в поминальні дні на кладовище, родичі залишають хліб на могилі, а також роздають пряники, цукерки, пиріжки старцям.»
«Між празниками Дмитра та Михайла вшановуєтья пам’ять Параскеви П’ятниці (10 листопада). У селі Добривода одпуст. Цього дня заборонялися всі жіночі роботи, а особливо ті, які пов’язані із ткацтвом…» Параскева-П’ятниця – це давнє свято Мокоші.
У святах осіннього циклупереплітаються церковні та народні вірування. Багато з обрядів, попри те, що відноситься до християнських свят, сягають своїм корінням у сиву давнину – добу язичництва. Були вони органічно поєднані із заняттями українців-хліборобів, а саме восени це було завершення збору врожаю, повернення худоби з літніх пасовищ, приготування до зими. Цьому підпорядковані магічні дійства, спрямовані на захист від злих сил, чаклунства, різноманітних вроків, а також турбота про те, щоб передбачити погоду, від якої залежить врожай та його збирання. Культ померлих виступає в осінніх звичаях та обрядах як намагання отримати допомогу в землеробстві від померлих пращурів, запобігти злу.
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сай як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім’ям.
Информація
Користувачі, які знаходяться у групі Гости, не можуть лишати коментарі до даної публікації.

Хмарка тегів

Архів новин

Березень 2021 (1)
Лютий 2021 (3)
Січень 2021 (6)
Грудень 2020 (2)
Листопад 2020 (3)
Жовтень 2020 (1)
^