dle 9.7 8DLE
 
Інформація по новині
  • Переглядів: 3718
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 22-07-2015, 15:04
22-07-2015, 15:04

Обжинки

Категорія: Культура

Обжинки

ОбжинкиЗа радянських часів українці втратили частину власних традицій. В ті роки висміювалася українська мова та українська народна мудрість, забувалися українські пісні. Вже більше 20 років ми живемо в Незалежній Україні, маємо можливість розвивати власну культуру та традиції. І в цей же час ми відчуваємо певний брак інформації щодо традиційного українського побуту, деякі ланки нашої культури майже повністю втрачені та забуті навіки.
З українським селом нерозривно пов’язана пісня. Саме в селах пісні і до цього часу співають на святах, на роботі, на весіллі, при будь яких подіях, що відбуваються. Завдяки українській пісні та дотриманню старшим поколінням споконвічних обрядів та ритуалів до нашого покоління дійшла інформація про події, які відбувалися на території нашої країни у різні часи. Сьогодні українська культура відчуває нове піднесення. Кожен українець та українка на свята вбираються у вишиванки, дівчата прикрашають себе віночками з польових квітів, популярними стали українські вишиті рушники.
Важливим для народної культури та традицій є відродження українського села та пропагування сільського способу життя серед населення великих міст. Популярним серед українців стає зелений туризм, завдяки якому широким масам населення стають відомі народні звичаї, традиції, популярною стала українська їжа та українські види дозвілля.
Найбільш повну традиційну святкову обрядовість українських селян можна спостерігати за календарними святами.

Свято першого снопа

ОбжинкиБільшість обрядів осіннього циклу пов'язані не з конкретною датою чи святковим днем, а з виконанням певного виду землеробських робіт в окремого господаря — початок збору врожаю, час жатви та завершення жнив, період косовиці тощо. Кожен з цих етапів мав свої звичаї, якими супроводжувався процес праці. На Україні жнива складаються із трьох етапів: зажинок, саме жнива та обжинки. До жнив люди готувались ретельно: ладнали господарський реманент, готували клуні-стодоли, куди складався готовий урожай, гострили серпи, коси, ладнали граблі, впорядковували дороги. Хата мала бути чистенько побілена. Напередодні жнив випікали хліб і приносили у жертву богам порося.
Урочистий початок жнив — зажинки, як правило, розпочиналися перед закінченням Петрівки. Обряд першого зажину на полі мав свої особливості на різних територіях щодо часу та участі окремих членів родини — в одних регіонах його здійснювали тільки чоловіки, в інших — лише жінки. Зажинки починалися з обряду зажинання лану по периметру і звивання першого снопа — «воєводи». Право на це надавалося найкращій жниці. Під час зажинків жниці одягали святкові сорочки-вишиванки, урочисто співали пісень, у яких просили у природи доброї днини, благали небесні стихії відвести негоду до кінця жнив. Обов'язковим був досвітній ритуал обходу поля, жертовна трапеза для духів поля, зав'язування із перших двох зжатих жмутів колосків так званого зажинкового хреста, що символізував знак сонця. Існував також обряд посвячення молодих дівчат у жниці, який часто супроводжувався ритуальним порізом руки серпом і кроплення кров'ю ниви . Краплі крові вважалися жертвою полю. Обжинки
На «повний Місяць», що символізувало «повний урожай», починалися жнива і тривали, допоки Місяць не починав «худнути».
Період жнив тривав кілька тижнів. Це був час нелегкої праці, від якої залежало майбутнє роду, достаток на наступний рік.
Єдиними зна¬ряддями для збирання хліба були серп і коса. Чоловіки в широких білих штанях, у полот¬няних сорочках, з мантачками за поясом і з косами в руках виходили у поле. Вони вдаряли своїм гострим знаряддям по сухих стеблах дозрілого хліба, й довгий рівний покіс, як простелений руш¬ник, лягав стрічкою за кожною косою. Дівчата й молодиці у вишитих біленьких сорочках виходили на ниву з серпами. Жнучи, вони спритно клали сніп за снопом і, працюючи, співали:
Вгору, сонечко, вгору,
Хай я нивоньку дожну.
Ой, лане-ланочку,
Скажи ж мені правдочку,
Чи будемо ми в кінці,
Чи підемо ми в вінці?
Ой, будем, доню, будем,
Лише нивоньку дожнем!

А як ниву вже дожинали, то співали:
Дивувалися ліси,
Де поділися вівси,
Женчики позжинали
Залізними серпами,
Залізними серпами,
Біленькими руками.

Увечері, коли вже заходило сонце, натомлені тяжкою працею женці йшли додому і співали:
Ой, заспіваймо, хай дома почують,
Хай нам вечерять готують.
Утомила нас та широкая нива,
Що тепер нам і вечеря не мила.
Ой, не так нива, як високії гори,
Ой, не так гори, як велике жито,
А вже ж нам спину як кілком перебито.
Праслов'яни дуже серйозно ставились до цієї роботи. Вони підтримували процес праці всілякими магічними діями та ритуалами, через які, на їхню думку, сили природи могли сприяти їм. Під час жнив вживали символічну страву — вареники, які вважаються ритуальною іжею, що відтворює вигляд Місяця у пору його першої чверті, коли вирішувалася доля врожаю. Під час перепочинку виконувалися жниварські пісні:
«Вже Місяць «спадає», а краю все немає… Ой, нумо, поспішімо, жнива вчасно завершімо! Недалечко до межі, варенички у діжі! Не барімося на лані - варенички у сметані!»,
Коли вже кінчаються жнива і в полі дожали останню ниву, дівчата співали:
Перепілонька мала,
Де ся будеш ховала?
Ми пшеницю дожали,
У снопи пов'язали,
В копи поскладали.
Одна копонька в стозі,
А друга в оборозі,
А третя в стодолі, —
Нам горілонька на столі!
Завершення збору врожаю отримало в народі назву обжинки. Обжинки святкувались окремо на кожному лані після завершення праці на ньому. Дожавши до кінця поля, женці залишали на ньому жмут невижатих колосків, який зав'язували у формі кози, зайця, кота, лисиці тощо і називали «бородою» чи «козячою бородою». Колосся заламували до землі, зерно з нього вилущували на лан, клали хлібину, ставили воду і приказували:
Оце тобі, «борода», Хліб, сіль і вода!.. Роди, Боже, на всякого долю: бідного і багатого!

Це символізувало подяку землі за добрий врожай, а також давало можливість підгодувати польову живність та птаство у осінню негоду. Адже люди намагались жити у повній гармонії з природою та всім живим світом.
Молодиці ворожили про майбутній урожай, кидаючи назад себе серп. Якщо він, падаючи, вдариться гострим кінцем об землю, то в наступному році буде врожай, а як вдариться тупим або держа¬ком, — то це погана прикмета. Так повторювали тричі.
ОбжинкиОстанній сніп—Дідух вважався особливим, оскільки у давні часи люди вірили, що в ньому залишається дух поля. Тому цей сніп уособлював польового духа — навколо нього у час обжинок здійснювались різноманітні ритуали, водились хороводи, йому вклонялись. Його прикрашали калиною, квітами, перев’язували стрічками і урочисто заносили до хати. Кожна господиня намагалася зробити його особливо гарним та пишним. На зиму дідух забирали до хати і ставили у світлиці на «покуті» «Дідух» вважався оберегом родинного вогнища, символізував добробут і щастя. Його зберігали до наступного врожаю. Частину зерна від «Дідуха» давали домашній худобі та птахам на «приплід».
Із початком сівби наступного року дідух виносили в поле і починали сіяти його зерном, вважаючи, що таким чином вони відпускають дух поля на землю.Поширеним був також обряд плетення вінка із колосків та калини.
Ниво наша, ниво,
Верни нам нашу силу!
Ми на тобі жили,
Силоньку положили.

Закосичений маками, волошками, калиною вінок, що носив назву Мати поля, Мати пшениці, Мати Хліба прикрашав найкращу жницю — «княгиню», яка в парі з хлопцем, що ніс останній сніп, йшла попереду всієї громади женців до двору господаря.
По дорозі співали пісень, в яких вшановували обжинковий вінок «вищий від плота, ще дорожчий від золота»:
Котився віночок по полю,
Просився у женчиків додому:
Візьміть мене, женчики, з собою
Та занесіть мене до господара в стодолу,
Бо я вже в чистім полі набувся.
Буйного вітречку начувся,
Од ясного сонечка нагрівся,
А дрібного дощику напився.

Перед двором господаря вінок клали на хліб і просили за нього викуп — «рублика на танок». Хазяїн вішав обжинковий вінок у хаті на стіні і зберігав до осені, щоб вилущеним з нього зерном розпочати сіяння озимини.
Під час польових робіт широкого поширення в Українi набула «толока». Вона вiдбувалась на добровiльних засадах i без оплати за виконану роботу. Найчастiше учасниками толоки були сусiди й близькi родичi. «Толоку» скликали під час оранки, сiвби, збирання врожаю та інших сільськогосподарських робіт. Часто не маючи коней чи волів i сiльськогоспо¬дар¬ського реманенту, незаможнi селяни об’єднувалися, щоб обробити свої поля. «Толока», як правило, проходила у пiднесеному настрої, з пiснями i жартами. За традицiєю господарi, якi отримували допомогу, годували толочан, а часом наймали для них i троїстих музик.

Романна Кучарява,
заввіділу охорони, використання та реставрації пам'яток
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сай як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім’ям.
Информація
Користувачі, які знаходяться у групі Гости, не можуть лишати коментарі до даної публікації.

Хмарка тегів

Архів новин

Грудень 2019 (1)
Листопад 2019 (3)
Жовтень 2019 (5)
Вересень 2019 (3)
Серпень 2019 (1)
Липень 2019 (3)
^