Луцюк Надія Леонідівна » Стародавній Володимир
dle 9.7 8DLE
 
Інформація по новині
  • Переглядів: 129
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 24-07-2018, 11:17
24-07-2018, 11:17

Луцюк Надія Леонідівна

Категорія: ---

Народилася я в грудні 1949 року в селі Мокрець Турійського району (тоді Оваднівський район). Мій батько, Марчук Леонід Федорович 1925 року народження. В 1942 році був вивезений в Німеччину. Працював в шахті. У нього назад пальцями була вивернута нога, зробили операцію. Повернувся додому в 1948 році. Дід, Марчук Федір Демидович, 1908 р. народження помер від ран 7 квітня 1945 р. і похований в Німеччині. Так написано в книзі пам’яті. Мама також деякий час була в Німеччині.
В 1948 році батьки побрались, а коли я народилась, як розповідала мама, не було навіть в що замотати. Тато дуже хотів дітей і Бог дав йому аж четверо. В 1951 р. народився брат Володя, 1955 р – брат Микола, 1957 р. – сестра Маруся.
Жили ми на хуторі, звісно, бідно. Потім помаленько тато збудував шлакову хату. Коли я ходила в 5 клас, ми вибрались в село. Сестра залишилась тимчасово з бабусею. Згодом переїхали. Зараз в тій хаті живе меньший брат Микола.
Навчалась я в Мокрецькій восьмирічній школі. Улюбленими предметами були математика, фізика та фізкультура. В школі я вчилась гарно. У мене була лише одна четвірка. А ще, в школі у нас був Клуб інтернаціональної дружби, яким керував Львов Іван Григорович. Ми писали листи, посилали посилки, обмінювалися фото з ровесниками з Польщі, Чехії, Болгарії. Кожного року 9 травня парадом ходили в ліс, дорослі і молодь, до могили (пам’ятного обеліска), де проводились мітинги. Обеліск знаходиться між Мокрицем і Блажеником.
З містом Володимиром вперше познайомилась коли поступила в педагогічне училище (1965-1969 рр.) на шкільний відділ. У місті жила моя троюрідна сестра Валентина Стольницька.
Луцюк Надія Леонідівна

Луцюк Надія Леонідівна

От і вона мені сказала, щоб я попробувала до них в педагогічне вступити. До екзаменів залишалось 10 днів і я подала документи і поступила. Тоді не було такого вибору навчальних закладів як тепер. Пам’ятаю, що навчання мені було до душі. Я була активною. Дівчата вчилась з різних районів Волинської, Вінницької та Львівської областей. Хлопців в групах було по 2, 3 чоловіка. Кому далі було їздити додому, жили в гуртожитку на Драгоманова, інші – по квартирах. Їдальні, як тепер не було. В підвалі продавали по 5 коп. пиріжки, певно пісні, бо можна було зуби поламати. Ми раділи і тому.
Луцюк Надія Леонідівна
Луцюк Надія Леонідівна

Одяг був простенький. Пам’ятаю мені на день народження група подарувала комбінацію. Ото була справжня радість. Довго я складала зі стипендії гроші на польську кофточку з підкладкою. На підхваті в мене завжди були дві спідниці: чорна і червона.
Ходили на танці в «Желєзку», як називали в той час танцплощадку. Ще були танці в теперішній Юрівській церкві. Медогляд ми проходили десь на цукровому заводі.
Згадується мені, що як ішов парад, то нас не пускали їхати додому, поки він не закінчиться. Всі раділи закінченню навчання в педучилищі, писали один одному побажання в спеціальні зошити (блокноти) на майбутнє. А як їздила додому, то пам’ятаю, що на кожній машині був лозунг написаний: «Быстро поедешь – медленно понесут».
Я жила на вулиці Зої Космодемянської (зараз Івана Багряного). Поряд жила і вчилась в педучилищі моя троюрідна сестра. Ми маршруткою не їздили. В нас кожен день була ранкова пробіжка по маршруту: Маяковського – Ковельська – пошта - парк Гагаріна – Драгоманова - педучилище. Від стовпа до стовпа ми бігли, від стовпа до стовпа – йшли. Кожного ранку в училищі робили зарядку. А я, оскільки жила далеко, на зарядку запізнювалась. Доводилось казати, що зарядку зробила поки до училища добігла. Класним керівником в нас була Марія Губар, директором був Губар Іван Гаврилович, Гудзенко Юрій читав історію, Богза Марія читала російську мову.
Після закінчення педучилища мене направили на роботу в Камінь-Каширський район. Жила два роки в Рудці-Червінській, працювала в школі прогресивці (5 класів, 6 класів) вчителем початкових класів. Це аж під Маневицьким районом. Доїзд був поганий. А зараз село знаходиться на розвилці Камінь-Каширський-Луцьк-Лубешів, де через кожні пів години ходить автобус. В той час на село було два телевізори.
Луцюк Надія Леонідівна

А коли знайшлася робота в Турійському районі, я звичайно, захотіла блище додому. З 1972 року і аж до виходу на пенсію я працювала в ЗОШ с. Бобли Турійського району (3 км до станції Туропин). Починала з групи продовженого дня, вихователь шкільного інтернату, бо діяла вже середня школа. Проживало 28 дітей 9-10 кл.; з Туропина, Оси, Ревушок, Обеніж. Далі піонервожатою, організатором позакласної роботи і нарешті вчителем початкових класів.
Луцюк Надія Леонідівна

Луцюк Надія Леонідівна
Луцюк Надія Леонідівна

З дітьми в мене були дуже дружні стосунки. Ми спілкувалися, помагала їм якимись порадами. Бувало таке, що старші хлопці вже з армії поверталися, то віталися до мене «Привіт», як до подруги.
В селі було два Герої Соціалістичної Праці – Хом’як Марія Миколаївна та Панасюк Олексій Сільвестрович – голова колгоспу. Зараз школа носить його ім’я, а біля будинку культури встановлено його погруддя.
У школі була група Червоних слідопитів — членів загону (переважно піонерського), що вели пошуки героїв війни, фактів героїчних подій і т.д. Відбувалася переписка між слідопитами та родичами загиблих. Ці листи писали, ті люди в яких хтось знаходився похований під Обеліском Слави в с. Бобли. Ось короткий уривок із одного такого листа:

Здраствуйте, мальчишки и девченки – Красные следопыты 5-го класса Бобольской средней школы!

Вы помогли найти мне могилку моего отца – Отрошко Кузьмы Сергеевича. Я не могу найти слова, чтобы выразить Вам благодарность. За то, что я смогу побывать в тех местах, где отец провел свои последние минуты, где он сделал последний шаг…
Несколько лет назад я побывал в вашем районе, Ковельском районе и др., на так и не нашел могилы своего отца. В то время я училса в Киеве. В 1970 году после окончания Киевского высшего инженерного радиотехнического училища я проходил службу в Караганде, а с 1973 г. – в Йошкар-Оле.

Ребята еще раз большое спасибо вам от меня, моей матери и бабушки за все, что вы сделали для нас. Огромное спасибо и вашим учителям, что они посеяли в вас зерна теплоты и чуткого отношения к людям.

С уважением, Отрошко Иван Кузьмич
31. … 1975 г.
г. Йошкар-Ола
Луцюк Надія Леонідівна
Луцюк Надія Леонідівна

В Боблах навесні 1972 року я вийшла заміж. З чоловіком виростили двох синів і поки-що підростає два онуки. А в моєї мами було 4 дітей, 7 онуків, підростає 14 правнуків.
З 1982 – 1987 рр. заочно навчалася в Луцькому педагогічному університеті.
Луцюк Надія Леонідівна
Луцюк Надія Леонідівна

Коли переїхала жити у місто Володимир, то по сусідству біля мене жила Анастасія Бахмачук. Родом вона була з Польщі. Вона спалювала льон. Їй довелося багато чого пережити, адже у воєнні роки було дуже важко. Довелося тікати з Польщі, спочатку переїхала у Володимир вся її сім’я, а пізніше і вона. У Володимирі було все чуже, ні оселі, ні їжі. Змушені були жити в Суходолах у землянці, яка потім завалилася на дітей. Чоловік збудував з дерева курінь, в якому пожили з рік. Стало легше коли дали квартиру в місті, бо чоловік був військовим. Я завжди до неї ходила, була як родичка. Вона любила спілкуватися.

Спогади записала Вознюк О.А.
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сай як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім’ям.
Информація
Користувачі, які знаходяться у групі Гости, не можуть лишати коментарі до даної публікації.

Хмарка тегів

Архів новин

Липень 2018 (7)
Червень 2018 (5)
Травень 2018 (4)
Квітень 2018 (5)
Березень 2018 (3)
Лютий 2018 (7)
^