dle 9.7 8DLE
 
Історико-культурний заповідник "Стародавній Володимир" » Князівська резиденція біля річки Корчик
Інформація по новині
  • Переглядів: 2411
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 30-01-2014, 15:50
30-01-2014, 15:50

Князівська резиденція біля річки Корчик

Категорія: ---

Малюнок Наполеона Орди Корецькі – україно-польський князівський рід гербу «Погоня» з династії Гедиміновичів, прізвище яких пов’язане з містом Корець на Волині (нині районний центр Рівненської області), яким родина володіла довгий час. Корецькі належали до головного прошарку найвпливовіших князівських родин. Їх називають «княжатами головними». Це особливе становище в державі, дозволяло Корецьким не підлягати юрисдикції місцевої адміністрації, оскільки вони мали право особистої підсудності виключно великому князеві. Корецькі разом з Острозькими мали чи малі татарські корогви, можливо з полонених та їхніх нащадків, що були заселені на княжих землях під умовою збройної служби.
Протягом багатьох століть височіє над річечкою Корчик родове гніздо цієї славнозвісної династії – напівзруйнована твердиня Корецький замок. Непорушну б здавалося на ті віки гордість почав будувати ще у 1386 році князь Федір Острозький. З трьох сторін замок був оточений глибоким ровом а із західної сторони протікала річка Корчик. До замку можна було дістатися лише через міст. З XVI ст. замок стає власністю князів Корецький.
Князівська резиденція біля річки КорчикОдним з найславетніших представників князівської династії Корецьких був Самійло Корецький. В історії запам’ятався хоробрим воїном і мудрим політичним діячем. Брав участь у кількох грандіозних походах, у війні Речі Посполитої проти Московського царства та війні з турками. Часто на князя Богуша Корецького – волинського воєводу скаржилися сусіди, що він використовує для наїздів на їхні маєтки «невільників поган татар». Лицарська звитяга Самійла Корецького набула розголосу не тільки на сторінках історичної літератури а й оспівана в думах, найвідоміша з яких «Од неділі першого дня». Був у турецькому полоні. Ув’язнений у Семивежному замку (Едикуле) в Стамбулі звідки зумів втекти. Після повернення на батьківщину раптово помирає його молода дружина Катерина, лишається мала донечка Ганна. Під час другого полону ув’язнений у стамбульській Чорній вежі. Самійла Корецького стратили. Похований в місті Корець.
Богуш Корецький добудував до фортеці нові укріплення. Остаточно найбільшу перебудову здійснили князі Чорторийські, пристосувавши його під житловий палац і оздобили його модним на той час бароковим декором. Саме з цього часу дійшли до нас залишки кам’яних стін, арочний кам’яний міст, частково збереглося підземелля.
Гармонійний краєвид відкривається з замкової гори…Подекуди на поверхню виходять кристалічні породи Українського щита, переважно гранітні відкладення, на основі яких створено заповідник місцевого значення "Корецькі Граніти". Гранітні скелі створюють чудовий пейзаж а куполи церков надають йому ще більшої витонченості. Та головна святиня – це Свято-Тоїцький жіночий монастир заснований близько 1570 року князем Богушем Корецьким як Вознесенський. Після смерті князя обитель залишається у поданні його нащадків - сина Юхима та внуків Самійла та Софії. Софія Юхимівна була ігуменею монастиря (чернече ім’я Серафима). Замок - сучасний виглядПізніше монастирем починають володіти греко-католики. Єпископ Феодосій (Рудинецький) ввів сюди монахинь василіанського ордену. Довгих 42 роки православні монахині мешкали у приватних помешканнях. Лише після указу імператриці Катерини ІІ від 12 квітня 1975 року монастир було віддано православним монахиням. У роки радянської влади Корецький монастир зумів вистояти за умов жорсткої радянської пропаганди проти релігії лише за наполегливості ігумені Людмили. Довгі роки вона терпіла немилість та постійні перевірки з боку влади але таки не здалась, не відступилась. Корецький монастир був одним із дев’яти українських монастирів, що лишився не закритим. У монастирі зберігається ікона Божої матері – Споручниця грішних, подарована монастиреві у 1622 році Яном-Карлом Корецьким. Також у монастирі похована Анна Олексіївна Андро (Оленіна), якій російський поет Олександр Пушкін присвятив низку віршів, а саме знаменитий вірш «Я вас любил». У 1829 року О. С. Пушкин попросив руки Анни, але дістав від її матері рішучу відмову. Після смерті Пушкіна, на 32-му році життя, Анна Олексіївна вийшла заміж за офіцера Лейб-гвардії гусарського полку Ф. А. Андро. Згодом, після смерті чоловіка, вона прийняла постриг в Корецькому Свято-Троїцькому жіночому монастирі. Анна Олексіївна Оленіна була щедрим добродійником монастиря, якому вона свого часу пожертвувала багато орної землі та ліс, а також дарувала свої кошти на утримання школи-притулку дівчаток сиріт, що була в той час при монастирі.

Орися Вознюк,
науковий співробітник
ДІКЗ «Стародавній Володимир»
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сай як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім’ям.
Информація
Користувачі, які знаходяться у групі Гости, не можуть лишати коментарі до даної публікації.

Хмарка тегів

Архів новин

Травень 2022 (5)
Лютий 2022 (3)
Січень 2022 (3)
Грудень 2021 (3)
Листопад 2021 (4)
Жовтень 2021 (1)
^