dle 9.7 8DLE
 
Інформація по новині
  • Переглядів: 2904
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 5-12-2013, 14:56
5-12-2013, 14:56

Про що мовчать вали городища?

Категорія: ---

В 2009 році розпочалися археологічні дослідження на валах городища. Під час розкопок були знайдені залишки стіни замку польського короля Казимира Великого. Проте, крім середньовічних знахідок, були виявлені масові поховання. Дослідження георадаром дало можливість встановити, що вся східна частина городища ховає в собі багато ям з людськими останками. Площа у кілька сотень квадратних метрів… І усюди, де не копни, - могили.
Була створена міжнародна археологічна експедиція. Ексгумаційні роботи розпочалися у серпні 2011 року. До середини жовтня було відкрито і ексгумовано 367 осіб. Подальші роботи через близькі морози було перенесено на наступний рік. 2012 рік дав не менш вражаючі результати – 373 людини ексгумовано і перепоховано. У 2013 році було виявлено нові не менш вражаючі поховання.
Судячи з більшості гільз, вбивства відбулися не раніше весни 1941 року.(із археологічного звіту)
1939 рік.
Про що мовчать вали городища?Війна для жителів нашого міста розпочалася першого вересня, у п’ятницю, о четвертій годині сорок п’ять хвилин за варшавським часом. Друга світова війна прийшла несподівано: з військовиками відступаючої польської армії, санітарним транспортом з покаліченими солдатами та бомбардуваннями міста німецькими літаками.
В ті вересневі дні більше 5 тисяч волинян були мобілізовані до Війська Польського. Відстоявши молебень на Фарній площі перед костелом святих Якима та Ганни у Володимирі-Волинському, підрозділи Волинської бригади відправили на північ.
... В перші дні війни 1939 року було багато втікачів з Польщі. Вони були дуже змучені, голодні, деякі навіть втрачали свідомість через втому. Втікали і члени польського уряду, інші дрібніші чиновники з родинами. На автах везли своє майно, у валізах - гроші та золото. У Володимирі навіть деякий час перебував Рідзл Смігл. Його штаб розміщувався в одній з будівель міста. Розповів житель Володимира-Волинського Юрій Максимович Хіляк, 1920 року народження.
Навколо Володимира-Волинського люди копали окопи і траншеї, виставляли дротяні та інші загородження. Обладнання оборонних споруд було завершено на вечір 14 вересня. В той же день четверта моторизована дивізія вермахту зайняла Грубешів, обстріляла з гармат околиці Володимира-Волинського, а вночі німецька піхота та брьоновики пройшла через місто та рушила на Сокаль і Броди. На березі річки Луги, поблизу валів городища, польські військові зіткнулися з німецьким підрозділом, який переходив через місток-кладку з села Заріччя до Володимира-Волинського. Розповідали, що польські солдати обстрілювали ці передові загони вермахту з окопів на валах Городища, що у Володимирі, і добивали поранених німців на луках річки багнетами.
Надвечір 17 вересня до Володимира-Волинського прибув генерал Сморавінський, який очолив оборону міста. На той час у Володимирі перебував польський гарнізон, підходили і окремі групи військових. Війська зайняли оборону в районі Володимира та Устилуга.
18 вересня польські солдати отримали дозвіл генерала Сморавінського здати зброю і розійтись по домівках, що більшість негайно і зробила. В місті залишились лише військові, які бажали далі відстоювати честь своєї «ойчизни» . Гарнізон Володимира став значно меншим за чисельністю, проте був добре озброєним і готовим до боїв.
З 14 по 20 вересня 1939 року в місті не було жодної влади. Члени КПЗУ організували народну міліцію з місцевих жителів для охорони магазинів, складів, майстерень.
Танки 36-ї танкової бригади підійшли до Володимира близько одинадцятої години вечора 19 вересня і за півгодини оточили казарми. працюють археологи
Після нетривалого бою полякам було запропоновано здатися. Генерал Сморавінський погодився здати місто без бою лише у випадку, коли польським підрозділам дадуть дозвіл без перешкод вийти з міста, при цьому артилерія і вся важка зброя будуть залишені. Комбриг Богомолов погодився на такі умови – поляки мали вийти з Володимира двома колонами і до кінця дня 20 вересня переправитися через Буг в районі Устилуга. Вранці дві колони поляків вийшли з Володимира, одна – у напрямку на Устилуг, друга – в напрямку на Вербу. Не встигли вони відійти і 5 кілометрів, як першу колону на чолі з Сморавінським було зупинено. Представник радянського командування оголосив, що у зв’язку з «міжнародними змінами всі солдати повинні скласти свою зброю і надалі вважатимуться військовополоненими». Така ж доля чекала і колону, яка прямувала у напрямку на Вербу. Відразу за селом колона була оточена, роззброєна і направлена до Володимира. А згодом під охороною червоноармійців та загону «народної міліції», сформованого в місті з місцевих жителів, переважно українців та євреїв, до Луцька. Рядові польські солдати, в тому числі й українці за національністю, які залишились у складі гарнізону, потрапили в табори для інтернованих. Але чи всі, адже і досі не відома доля близько двох тисяч польських військових. Чи немає серед розстріляних в валах городища тих, хто у вересні 1939 року так і не зміг перетнути кордон? Усього в районі Володимира-Волинського в полон потрапили 1500 офіцерів і 12000 рядових, ще майже 15000 солдатів і офіцерів було полонено в навколишній місцевості іншими частинами.Про що мовчать вали городища?
Польські офіцери на чолі зі своїм командувачем були відправлені до табору в Козельськ.
Генерал Сморавінський був розстріляний в Катині весною 1940 року. Ненабагато пережив свого колишнього противника і комдив Богомолов, який загинув 5 травня 1940 року.
Червона армія вступила у Володимир-Волинський надвечір 19 вересня.
Червоноармійці йшли по вулиці Луцькій в напрямку до Устилузької. Довгі шинелі, у декого обмотки на ногах, будьонівки на головах. Чимало солдат азійського походження, про що свідчили розкосі очі, типова для азіатів зовнішність.
По різному сприймали крах Польської Республіки володимирчани. Але певна частина українців та поляків, знаючи, що несуть «радянські визволителі” на ці землі, покидала Володимир та край, емігрували до Генерал Губернаторства, до зайнятих гітлерівцями польських воєводств,
В перші два-три місяці 1939 року жителі Волині, як і інших областей Західної України, ще вільно переходили кодон, виїжджали за Буг. Тож нечисленні поїзди заповнювали емігранти так, що годі було сісти. Люди ладні були заради виїзду з радянської території стояти по декілька годин на підніжках чи висіти, прив’язавшись мотузками на даху вагонів.знайдені монети
У 1939 році німецька влада не перешкоджала масовій еміграції на свою територію. Зокрема, до грудня 1940 року українцям чи полякам, котрі проживали на окупованих Радянським Союзом територіях Західної України, надавалася можливість, подавши у спільні радянсько-німецькі комісії по депортації прикордонного населення документи, про німецьке походження когось із членів родини (навіть далеких чи померлих родичів), за декілька діб виїхати до Рейху. Представництво комісії знаходилося у Володимирі-Волинському на площі біля німецької комендатури, котра займалася депортацією. Там щоденно збиралися тисячі приїжджих з сусідніх повітів сімей бажаючих пройти співбесіду і, отримавши необхідний дозвіл, покинути Волинь.
Зима 1939-1940 років була надзвичайно холодною і володимирчани похмуро жартували, що ці сибірські морози привезли із собою росіяни. У Різдво 1940 року на залізничній станції Володимир-Волинський поруч з ешелоном, яким виїжджали українці до Німеччини та Польщі, стояв товарняк, що вивозив українців та поляків до Сибіру чи Казахстану.
Та спочатку був жовтень 1939 року, коли до Володимира увійшла 87-а стрілецька дивізія. В її складі політвідділ, прокуратура, військовий трибунал та особливий відділ з контррозвідкою. Війська зайняли порожні казарми по Ковельській та казарми школи підхорунжих старшин по вулиці Уланській.Про що мовчать вали городища?
Замість народної міліції забезпечення порядку було доручено окремому полку внутрішніх військ (НКВС) і введено комендантську годину. На вокзалах та ринках, у магазинах перевіряли в громадян документ, а як не було при собі такого паперу, то могли на декілька діб заарештувати.
На 22 жовтня було призначено день виборів до Народних Зборів Західної України. Припинено видавництво та розповсюдження місцевих газет. Вже готові наклади (тиражі) конфісковувалися у друкарнях. На вулиці Малолуцькій, 10, зачинено великий книжковий магазин. 26 жовтня Народними Зборами прийнята Декларація про встановлення радянської влади на території Західної України. Проведена конфіскація поміщицьких і церковних земель, здійснена націоналізація банків. Заборонена діяльність усіх політичних партій. Ліквідовувалися культурно - просвітницькі товариства. Найбільш активних їх учасників арештували і тримали у Володимир-Волинській тюрмі. Активізувалась діяльність органів НКВС. Специфіка приєднаних західних областей полягала в особливій інтенсивності репресій. Боротьбу з «ворожими елементами» та «контреволюцією», репресії, що двадцять років безперервно проводилися в Радянському Союзі, тут належало здійснити в найкоротші терміни. Інше завдання, цілком прагматичне, і, можливо, навіть більш важливе було в необхідності провести генеральне прибирання всіх прикордонних територій від « неблагонадійного елементу», від «потенціально неблагонадійного» в умовах передвоєнної ситуації. Поєднання цих двох завдань зумовило нечуваний розмах репресій.
Одними з перших жертвами репресій стали полонені у ході бойових дій польські офіцери та полонені, представники польської влади, бізнесу, правоохоронних органів. Виходячи з того, що всі вони є закоренілими, невиправними ворогами радянської влади, говорилося у доповідній записці, НКВС СРСР вважало необхідним: Справи про перебуваючих у таборах для військовополонених 14 700 осіб колишніх польських офіцерів, чиновників, поміщиків, поліцейських, розвідників, жандармів, осадників та тюремників, а також справи про арештованих та перебуваючих у в’язницях західних областей України та Білорусії в кількості 11 000 осіб членів різноманітних шпигунських та диверсійних організації, колишніх поміщиків, фабрикантів, колишніх польських офіцерів, чиновників та перебіжчиків розглянути у винятковому порядку, із застосуванням щодо них вищої міри покарання – розстрілу.
На доповідній записці свою згоду із пропозицією розстріляти інтернованих та ув’язнених власними підписами ствердили Й. Сталін, К. Ворошилов, В. Молотов, А. Мікоян. Про що мовчать вали городища?
Арешти відбувалися зазвичай вночі, згідно з наперед підготованими списками осіб, місця їх помешкання. Це мало свої переваги, адже унеможливлювало завчасну втечу потенційного арештанта й не привертало увагу сторонніх осіб (арешти відбувалися близько третьої-п’ятої годин ночі). До будинку під’їжджав автомобіль з оперативною групою НКВД, швидко відбувався арешт та провадження арештованого до в’язниці. Після арешту відбувалося слідство шляхом застосування тортур (фізичного та психологічного тиску) для отримання зізнання від підозрюваного у інкримінованих злочинах. Часто при цьому вимагали зізнання у злочинах, які підозрюваний не здійснював. Після отримання свідчень та завершення протоколу відбувався закритий суд, що складався з трьох осіб без участі підсудного. Судді швидко приймали рішення та виносили вирок: депортація засудженого у віддалені райони СРСР на 5, 10, 20 років. Часто рішенням суддів була «ВМН» вища міра покарання, тобто розстріл.
У 1940 році карально-репресивна діяльність НКВД набуває нових обертів. Лютий 1940 року. До Сибіру та Казахстану були відправлені представники польської адміністрації, військові, чиновники та члени їх сімей. Серед них і українці, які свого часу перебували на польській службі. Початок квітня 1940 р. - серед виселених - українські націоналісти та члени колишньої Комуністичної партії Західної України (КПЗУ). А також - «класові вороги»: підприємці, купці, заможні селяни та члени їх сімей. В червні 1940 р. на схід «вирушили» втікачі з Польщі.
Для перевезення такої кількості людей попередньо було виділено 3537 вагонів, не призначених для перевезення людей.Про що мовчать вали городища?
Сотні людей заповнили привокзальну площу, їх охороняють солдати. Там, де була стоянка візничих дрожок, стояло кілька вантажівок. Навколо стояли озброєні солдати, вони супроводжували полонених до будинку вокзалу. Люди викрикували прізвища, шукаючи рідних. Голодні діти плакали на руках у матерів, просили води, але ніхто не давав їм напитись. Вантажні вагони заповнені вщерть. Вони вирушають на схід…
Намагаючись відтворити події тих страшних років масових репресій та перечитуючи археологічні звіти, спогади жителів нашого древнього міста, дослідження істориків я зрозуміла, що ні на крок не наблизилась до розгадки того, ким були розстріляні у валах городища. Якої вони були національності? Чому серед них більше жінок, дітей та людей похилого віку, ніж чоловіків? Чому на невеликій площі древнього дитинця, в самому центрі міста у величезних ямах знайшли свій кінець сотні ні в чому не повинних людей, бо хіба могли бути злочинцями маленькі діти? За що їх було вбито, і ким були ті криваві безжальні кати? Питання, безліч питань, на які немає відповідей. Маю надію, що лише поки що немає….

Світлана Фєдосєєва,
завідуюча відділом обліку,
паспортизації та наукових досліджень
ДІКЗ "стародавній володимир"
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сай як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім’ям.
<
Марія

7 грудня 2013 11:17

Інформація по коментарю
  • Група: Посетители
  • ICQ:
  • Реєстрація: 28.09.2013
  • Статус: Користувач offline
  • Публікацій: 0
  • Коментарів: 12
Дуже хороша стаття, стільки інформації та фактів. Дякую!!!!
<
Волинський

28 вересня 2015 22:06

Інформація по коментарю
  • Група: Посетители
  • ICQ: 123456768
  • Реєстрація: 28.09.2015
  • Статус: Користувач offline
  • Публікацій: 0
  • Коментарів: 2
Пізнавально, але дуже мало по темі. До того ж, не так вже й багато варіантів відповідей на питання "хто вбивці і хто жертви".
1. Жертви - єврейське населення. Вбивці - нацисти та їх прислужники з місцевої поліції.
2. Жертви - політично та громадськи активні жителі міста і району. Вбивці - репресивна система Радянського Союзу.

Вірна відповідь у спогадах, опублікованих на цьому ж сайті: "В городищі розстрілювали, і «рускі», і німці" - ("Олександр Григорович Жуйвода поділився спогадами про місто").

Правда полягає в тому, що дуже багатьом потрібно створювати враження, ніби це щось не зрозуміле, щоб не відповідати за злочини тим, хто сьогодні сповідує ідеї, які і призвели до таких наслідків.
Информація
Користувачі, які знаходяться у групі Гости, не можуть лишати коментарі до даної публікації.

Хмарка тегів

Архів новин

Березень 2024 (2)
Лютий 2024 (4)
Січень 2024 (3)
Грудень 2023 (3)
Листопад 2023 (4)
Жовтень 2023 (4)
^