dle 9.7 8DLE
 
Історико-культурний заповідник "Стародавній Володимир" » Ладомир. Володимир. Володимир-Волинський. Серце граду
Інформація по новині
  • Переглядів: 1567
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 27-06-2013, 14:24
27-06-2013, 14:24

Ладомир. Володимир. Володимир-Волинський. Серце граду

Категорія: ---

Ладомир. Володимир. Володимир-Волинський. Серце градуГородище, град, замчище, дитинець – по різному називають вали, що їх насипали наші далекі предки на високому пагорбі над заплавою річки Луга.
Вже в прадавні часи родючі ґрунти річки Луги були привабливим місцем проживання для різноманітних етнічних груп місцевого і прийшлого населення.
Річка Луга протікала по заболоченій долині де утворювала різні за розміром водойми. Її притока Смоча витікала з озера-болота, що ще й зараз існує в північно-східній частині міста, та омивала, з двох боків, найвищий пагорб який мав природний круговий огляд. Це робило його епіцентром ландшафту. Болотиста місцевість навколо міста ускладнювала підступи до нього впродовж більшої частини року. Маючи чудові фортифікаційні якості ця територія була малопридатною для землеробства і, навіть, для скотарства. В той же час урочища, які прилягали до центру зокрема: Білі Береги, Заріччя, Лобачин, Залужжя, Островок, Шистів та ряд інших мали сприятливі природні умови для заняття сільським господарством та іншими видами діяльності. Усі вони, і тій чи іншій мірі, зіграли роль у формуванні того великого Володимира, про який знаємо з численних літописних повідомлень в продовж трьох століть його інтенсивного розвитку. Ладомир. Володимир. Володимир-Волинський. Серце граду
Цілком вірогідно, що на родючих заплавах річки Луги виникло декілька невеликих поселень. Надійно сховані серед боліт та лісів вони не потребували захисних споруд. Всі ці слов’янські поселення на місці майбутнього Володимира належали дулібам. Один із племінних центрів Дулібського союзу, який вже мав ознаки державності знаходився у селі Зимному. Невелике плато, біля Зимнівського Святогорського монастиря було укріплене частоколом та дерев’яною стіною. Це укріплення було тільки з одного боку, зі сторони річки високе урвище слугувало достатньою обороною. Хто жив у цьому поселенні? Можливо воїни які захищали навколишні землі та ремісники, що обслуговували воїнів і виготовляли речі, які йшли на продаж, бо часто до цього поселення заглядали купці.
Одну з гіпотез виникнення первісного осередку міста висловив Я. Д. Ісаєвич. Він вважає, що засновниками Володимира могли бути жителі Зимнівського городища. Після зруйнування його аварами в середині VII століття дуліби покинули городище і переселилися на місце пізнішого Володимира.
Час виникнення міста Володимира, як поселення сягає давнини. Непрямим свідчення цього може служити запис угорського хроніста Аноніма, що був нотарем короля Бели IV (1233-1270рр.) і написав хроніку „Геста Гунгарорум” чи „Діяння угрів”. Він писав, що місто під назвою Ладомир існувало вже у 884 році.
Отже, Замчище знаходилося в центрі сільських поселень, було важкодоступним завдяки розміщенню серед багнистої заплави річки Луги та її приток і заселене після VI-VII століття.
Дитинець давнього Володимира належить до укріплень „волинського типу”, має оригінальну форму надану йому штучно, проміжну між колом та квадратом. Потужні вали підносяться в північній частині дитинця на 6 метрів а в південній – на вісім метрів. Розмір майданчика сто п’ятдесят метрів завдовжки і 80 – 100 метрів завширшки, його загальна площа сягає 1,5 га. З південного боку до дитинця підступає болотиста долина річки Луги. Зі сходу і півночі поблизу валу протікає річка Смоча, із заходу підвищення дитинця відрізане від ще одного природного пагорба глибоким і широким ровом. Землю з цього рову, як вважав О. М. Цинкаловський було використано для спорудження валу із східного боку. З північного боку дитинця, в урочищі Підзамче, також був викопаний рів земля з якого пішла на підсипку валу, а штучним ровом з півночі і заходу було пропущено воду річки Смочі. Отже дитинець був укріплений валом та ровом, заповненим водою. В’їзд знаходився з північного боку, ймовірно існував ще додатковий невеликий прохід з південного боку, від річки Луги.
Спробуємо уявити, як виглядало замчище у X-XII столітті. На валу могла рости трава для того щоб він не розповзався. Інколи для тієї ж цілі його покривали глиною і обпалювали розводячи вогнища, в зимовий час його поливали водою. Зверху, на валах, впритул один до одного, зводилося багато зрубів, їх засипали землею, такі зруби називали городнями. Деякі з них залишалися порожніми і використовувалися, як житло. Стіна яку утворювали городні в середині була розділена на 2-3 поверхи. В стіні були зроблені бійниці, Зверху вона була покрита дахом.. Верхня дерев’яна частина стіни з захищеним майданчиком для воїнів називалася заборолом. Там де стіна робила повороти будувалися вежі
В „Повісті минулих літ”, описуючи облогу Володимира князем Давидом Ігоровичем, в 1098 році, літописець згадував його частини: вежі, заборола та суважини – бійниці:
При будівництві укріплень наші предки старалися використовувати міцне, довговічне дерево, що довго не гнило – дуб. Цілком вірогідно, що саме з дубових колод були складені стіни Володимира, про що згадується в легенді про спалення міста князем Васильком з наказу хана Бурундая.
Якщо порахувати висоту валів та стін то можна уявити, як перед ворогом виникала перепона висотою не менше ніж 10 метрів. З цієї висоти на ворога безперервно летіли стріли та каміння, лилися окріп і смола.
Як уже згадувалося, в’їздні ворота замчища знаходилися з північного боку. Вони були одні і це зрозуміло адже ворота – це найбільш вразливе місце будь-якого укріплення. Тому над воротами споруджувалась спеціальна вежа, яка давала можливість обстрілу зверху і з боків. До вежі через рів були перекинутий міст. Важко сказати чи мав віг підйомний механізм. В ті часи це було рідкістю. Як правило мости будували стаціонарними і вузькими для того, щоб ворог не міг підвести до воріт фортеці великий загін.
Княжий Володимир посідав значне місце серед міст Волинської землі. Перша літописна згадка про нього належить до 988 року. Саме в цей час великий князь київський Володимир Святославович призначає Володимир в уділ своєму сину Всеволоду. Невідомо, чи князь Володимир сам дав назву місту, чи це було зроблено на його честь пізніше, але не підлягає сумніву, що вона походить саме від його імені. Нове місто, за його задумом, повинно було служити форпостом проти ворожих підступів західних сусідів. Разом з тим, воно стало противагою Червену, попередньому центру регіону, а також граду Волиню, давньому племінному осередку волинян, який знаходився на протилежному березі Західного Бугу.
Влітку 1976 р. Давньоруською експедицією Луцького державного педагогічного інституту імені Л. Українки, керованою М. М. Кучинком, на території дитинця були розкопані залишки двох жител та двох пів землянкових господарських споруд. Судячи з ямок від стовпів, виявлених по кутах, житло мало стовпово-каркасну конструкцію стін. Це означає, що стіни складали з горизонтально розміщених жердин ( плах ). Такі стіни без додаткової опори не змогли б витримати тяжку покрівлю, тому по куткам та посередині кожної стіни ставили товсті міцні стовпи. Стесані кінці жердин вставляли в пази зроблені в стовпах. Вхід в напівземлянку, знаходився з південної сторони. Дерев’яну споруду повністю засипали землею. І це не значить, що наші пращури не вміли будувати. Холодної зими головне це забезпечити тепло, тому в товстих дерев’яних покритих землею стінах не робили вікон. Зате двері, розчинені на південний сонячний бік, в літній час були додатковим джерелом світла та тепла. В протилежному від дверей куті знаходилася кругла глиняна піч. Таку піч робили за допомогою плетеного каркасу, який обмазували глиною. Всередину завчасно накладали дрова, коли каркас був готовий дрова підпалювали. Дрова горіли тим часом випалюючи глиняну піч. Підлога була земляна добре утрамбована і промазана глиною. Поряд з напівземлянкою знаходилася господарська яма – погріб для зберігання продуктів, яка входила до житлового комплексу. Це житло датується 10-11 ст.
Неподалік знаходилося ще одне житло з розваленою піччю. З уваги на відсутність ям від стовпів, можна вважати, що його стіни були зрубними. Тобто в ямі було зроблено зруб, який потім, ззовні, засипали землею і добре утрамбували. Це житло згоріло, що підтверджується залишками даху, який впав донизу. В середині знайдено уламки керамічних горщиків, голубу пастову намистину, залізну шпору, кістяну проколку, скляний браслет. Скляні браслети були запозичені слов’янами з Візантії і в великих кількостях з’являлися там, де будувалися храми з їх мозаїкою, віконним склом та полив’яною плиткою. Голубі, сині, фіолетові, зелені, жовті, яскраво розфарбовані і блискучі браслети виготовляли місцеві майстри вони були досить дешевими і їх носили усі городянки про що свідчать численні знахідки на жаль лише у вигляді фрагментів. В комплексі матеріал дозволяє датувати це житло кінцем 11 – 12 ст.
Ряд житлових будівель були відкриті також Архітектурно – археологічною експедицією Ленінградського відділення Інституту археології АН СРСР під керівництвом М. В. Малевської в 1975 – 1976 рр. В шарі княжого періоду простежено рештки трьох різночасових наземних зрубних жител і одного напівземлянкового, що датуються 11 – поч.12 ст. Разом з двома напівземлянками, що знаходилися неподалік вони становили цілісний житлово – господарський комплекс мешканців Володимира рубежу 10- 11 ст.
Сьогодні значна частина площі в середині валів опинилася під капітальною спорудою зведеною в другій половині ХІХ століття, де спочатку була в’язниця, а згодом протитуберкульозний диспансер. Будинок розміщений в самому центрі дитинця. Якась частина території знаходиться під господарськими будівлями, а основна – під фруктовим садом.
Цілком ймовірно, що княжий палац був збудований, під згаданою капітальною будівлею, але перевірити це на сьогодні неможливо.
Що до усипальні, яка пізніше XV – XVI столітті згадується, як церква Іоакима та Анни «што в замке Володимерском», то для її пошуку в 1975-76 рр., в південно-західній частині дитинця М.В. Малевською було проведено розкопки. Йдеться про каплицю, чи «гробницю кам’яну», яку спорудив князь Мстислав Данилович «над гробом баби своєї (Анни), жони Романової про що згадується в літописі під 1289 р. Спочатку дослідниця була впевнена, що потрапила на її рештки у вигляді брущатої цегли зі слідами цем’янки, двох фрагментів поливних плиток від підлоги , шматків свинцю від покрівлі і частини бронзового дзвону. Для уточнення контурів гіпотетичної церкви археологами було закладено сім траншей і проведена геологічна розвідка, однак попри всі старання, споруду виявити не вдалось.
В 1215 р. у Володимирі сів молодий князь Данило Романович. В цей час місто досягло свого розквіту. Свідченням цього є захоплений відгук про нього в 1232 р. угорського королевича Андрія, який з подивом зауважив, що такого града він не бачив навіть у німецьких землях.
О. Цинкаловський у своїй праці «Княжий город Володимир» пише: « … на тому місці, де тепер замок і в’язниця, споконвіку було т. з. городище. Згодом як число населення зросло, це городище стало тісне, воно не могло вмістити населення околиць. Тимто виринула потреба окопати розрослі вже забудовання навколо городища. Таким чином повстав «остріг», який згодом усе поширювався і зміцнювався, доки нарешті ще в перед княжих часах не закинено старого замчища - городища й не висипано великого другого ряду земляних укріплень у формі високих валів, де зведено високі дубові стіни й вежі.»

Світлана ФЄДОСЄЄВА,
завідуюча відділом обліку,
паспортизації та
наукових досліджень.
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сай як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім’ям.
Информація
Користувачі, які знаходяться у групі Гости, не можуть лишати коментарі до даної публікації.

Хмарка тегів

Архів новин

Липень 2018 (4)
Червень 2018 (5)
Травень 2018 (4)
Квітень 2018 (5)
Березень 2018 (3)
Лютий 2018 (7)
^