Михайло Тележинський народився 26 січня 1886 року у селі Булаї Бердичівського повіту в родині священика. Після закінчення Київської духовної симінарії у 1913 році був посв’ячений в духовний сан. Та Михайло відмовився від священства адже вирішив посвятити своє життя мистецтву. 16 травня 1912 року одружився з Серафимою Караванською. А вже через рік у них народився син Валентин.
В 1917 році стає активним членом Центральної Ради. Після поразки УНР переїхав на територію Речі Посполитої. Поселився спочатку в Тернополі, а пізніше переїхав на Волинь у Володимир-Волинський. Михайло Тележинський досить швидко влився у володимирське громадське життя. Він увійшов до місцевої «Просвіти», а вже в 1922 році організував хор «Замочок», який став одним з кращих на Волині. Саме в той час він познайомився з Арсенієм Річинським, головним лікарем місцевої лікарні. Вони досить швидко здружилися. Обидва стали поборниками автокефалії та українізації церковної відправи. Були організаторами українського національно-церковного руху на Волині.
Михайло Тележинський був призначений псаломником у соборному храмі Володимира. Активно боровся за українську мову в церквах, за що 4 грудня 1924 року єпископ Симон (Івановський) звільнив Тележинського з посади псаломника собору. Однак митрополит Діонісій не задовільнив таке рішення.
Досить активна громадська діяльність і яскрава проукраїнська позиція привертала увагу польської поліції. Дійшло навіть до арешту. 1 квітня 1925 року Михайла Тележинського заарештували та випустили черед дев’ять днів.
Із піднесенням національної свідомості у 20-30 х рр. ХХ ст. розгорнувся рух за українізацію церковно-релігійного життя. Найбільш активним цей рух був у Володимирі, Луцьку та Кременці. Великим кроком для розвитку церковного життя Волині став Луцький церковний з’їзд у 1927 році. На з’їзді зібралися різні українські культурно-освітні організації Волині. Михайло Тележинський та Арсен Річинський зробили багато для підготовки і проведення з’їзду.
У місті Володимирі восени того ж року, церковні відправи на українській мові залунали в Миколаївській церкві. А через деякий час Тележинського було призначено псаломщиком луцької цекрви Воздвиження Чесного Хреста.
Про виникнення церковного руху проф. М. Пап’єжинська-Турек писала: «У Православній церкві сформувався з історичного досвіду, котрий, з одного боку, відчував на собі русифікаційний та асиміляційний вплив цієї церкви, з другого – наслідки багатостолітнього сусідства з усім польським і католицьким. Виріс рух цей через відродження суспільної свідомості із потреби пошуку національної ідентичності».
Окрім церковної та просвітньої діяльності Михайло Тележинський активно займався політичною діяльністю. У 1930 році його було обрано послом у польський сейм. Разом з іншими депутатами з Волині створили Волинське Українське Обєднання. Керівником ВУО був відомий публіцист – Петро Певний. До керівного складу входили Сергій Тимошенко, Степан Скрипник (Святіший Патріарх Київський і всієї Руси-України Мстисла́в І), Олександр Ковалевський та ін. Генеральним секретарем був Михайло Тележинський. Партія проіснувала до 1939 року. Всі ці роки Михайло Тележинський активно співпрацював з газетою «Українська нива», що виходила українською мовою спочатку у Варшаві, пізніше в Луцьку та газетою «Волинське слово». Після закінчення повноважень посла Михайло Тележинський і надалі активно займався громадсько-політичною діяльністю.
Поява вільного часу дозволила Михайлу Тележинському займатися своєю улюбленою справою – музикою. Він плідно займається композиторською діяльністю. Серед його творів вирізняються обробка народної пісні для мішаного хору «Зійшов місяць», обробка думи-маршу «На смерть Шевченка» Є.Турули, «12 пісень для мішаного хору», «Волинські народні пісні», які аранжував для мішаного хору, куди ввійшло 10 пісень його записів із Ковельського і Володимир-Волинського повітів, «Співи на Літургії святого Іоана Златоустого», солоспіви (цикл «Айстри» на слова О.Олеся), дитяча опера «Дід Мороз». Композитор вивчає український фольклор, займається обробкою народних пісень. У складі Луцької комісії займався перекладом Святого Письма на українську мову. На початку 1935 року у журналі «Церква і нарід» з’явилася стаття Михайла Тележинського, присвячена ролі духовної музики у церковному житті.
У бібліотеці монастиря святого Онуфрія, що у Львові зберігається нотна збірка, видана у Володимирі-Волинському в 1925 році. Це – «Українські церковні співи на мішаний хор», авторами якого були Арсеній Річинський, Михайло Тележинський, Зиновій Курдиновський та Кирило Стеценко. На титульному аркуші зображено силует Успенського собору, ціну в 5 золотих і тогочасний «комірайт» — примітку «Передрук заборонений».
Величезним кардинальним кроком у житті композитора, громадського діяча та політика стало рішення у 1936 році прийняти духовний сан священика. Його призначено настоятелем церкви св. Василія, що у Володимирі-Волинському. Священиком о. Михайло був до початку вересня 1939 року. Ще на початку німецької окупації Польщі Тележинському пощастило уникнути концентраційного табору у Березі Картузькій. Табір був створений польською владою в 1934 році в місті Береза-Картузька (зараз місто Береза, Білорусь), як місце позасудового інтернування супротивників керівного режиму. Відповідно до польських джерел, у таборі утримувалося до 800 чосіб. За українськими джерелами, напередодні Другої світової війни в таборі утримувалося близько 5 тисяч українців. Не вдалося уникнути арешту найблищому другу Михайла – Арсену Річинському.
Врятувавшись від польського табору, Михайло Тележинський попав в ще гірше пекло. Його, як колишнього члена Центральної Ради, церковного діяча та посла до польського сейму заарештували в 1939 році червоноармійці. Подальша доля Михайла Тележинського невідома. За одними джерелами він помер у в’язниці в 1940 році. Є припущення, що семе у Володимир-Волинській в’язниці. За іншими джерелами композитор трагічно загинув у 1939 році під час конвоювання до табору при спробі втечі.
Михайло Тележинський з хором у Луцьку
Херувимська пісня, гармонізація ієрея Михайла Тележинського
Орися Вознюк, наукова співробітниця
адміністрації ДІКЗ "Стародавній Володимир"
В 1917 році стає активним членом Центральної Ради. Після поразки УНР переїхав на територію Речі Посполитої. Поселився спочатку в Тернополі, а пізніше переїхав на Волинь у Володимир-Волинський. Михайло Тележинський досить швидко влився у володимирське громадське життя. Він увійшов до місцевої «Просвіти», а вже в 1922 році організував хор «Замочок», який став одним з кращих на Волині. Саме в той час він познайомився з Арсенієм Річинським, головним лікарем місцевої лікарні. Вони досить швидко здружилися. Обидва стали поборниками автокефалії та українізації церковної відправи. Були організаторами українського національно-церковного руху на Волині.
Михайло Тележинський був призначений псаломником у соборному храмі Володимира. Активно боровся за українську мову в церквах, за що 4 грудня 1924 року єпископ Симон (Івановський) звільнив Тележинського з посади псаломника собору. Однак митрополит Діонісій не задовільнив таке рішення.
Досить активна громадська діяльність і яскрава проукраїнська позиція привертала увагу польської поліції. Дійшло навіть до арешту. 1 квітня 1925 року Михайла Тележинського заарештували та випустили черед дев’ять днів.
Із піднесенням національної свідомості у 20-30 х рр. ХХ ст. розгорнувся рух за українізацію церковно-релігійного життя. Найбільш активним цей рух був у Володимирі, Луцьку та Кременці. Великим кроком для розвитку церковного життя Волині став Луцький церковний з’їзд у 1927 році. На з’їзді зібралися різні українські культурно-освітні організації Волині. Михайло Тележинський та Арсен Річинський зробили багато для підготовки і проведення з’їзду.
У місті Володимирі восени того ж року, церковні відправи на українській мові залунали в Миколаївській церкві. А через деякий час Тележинського було призначено псаломщиком луцької цекрви Воздвиження Чесного Хреста.
Про виникнення церковного руху проф. М. Пап’єжинська-Турек писала: «У Православній церкві сформувався з історичного досвіду, котрий, з одного боку, відчував на собі русифікаційний та асиміляційний вплив цієї церкви, з другого – наслідки багатостолітнього сусідства з усім польським і католицьким. Виріс рух цей через відродження суспільної свідомості із потреби пошуку національної ідентичності».
Окрім церковної та просвітньої діяльності Михайло Тележинський активно займався політичною діяльністю. У 1930 році його було обрано послом у польський сейм. Разом з іншими депутатами з Волині створили Волинське Українське Обєднання. Керівником ВУО був відомий публіцист – Петро Певний. До керівного складу входили Сергій Тимошенко, Степан Скрипник (Святіший Патріарх Київський і всієї Руси-України Мстисла́в І), Олександр Ковалевський та ін. Генеральним секретарем був Михайло Тележинський. Партія проіснувала до 1939 року. Всі ці роки Михайло Тележинський активно співпрацював з газетою «Українська нива», що виходила українською мовою спочатку у Варшаві, пізніше в Луцьку та газетою «Волинське слово». Після закінчення повноважень посла Михайло Тележинський і надалі активно займався громадсько-політичною діяльністю.
Поява вільного часу дозволила Михайлу Тележинському займатися своєю улюбленою справою – музикою. Він плідно займається композиторською діяльністю. Серед його творів вирізняються обробка народної пісні для мішаного хору «Зійшов місяць», обробка думи-маршу «На смерть Шевченка» Є.Турули, «12 пісень для мішаного хору», «Волинські народні пісні», які аранжував для мішаного хору, куди ввійшло 10 пісень його записів із Ковельського і Володимир-Волинського повітів, «Співи на Літургії святого Іоана Златоустого», солоспіви (цикл «Айстри» на слова О.Олеся), дитяча опера «Дід Мороз». Композитор вивчає український фольклор, займається обробкою народних пісень. У складі Луцької комісії займався перекладом Святого Письма на українську мову. На початку 1935 року у журналі «Церква і нарід» з’явилася стаття Михайла Тележинського, присвячена ролі духовної музики у церковному житті.
У бібліотеці монастиря святого Онуфрія, що у Львові зберігається нотна збірка, видана у Володимирі-Волинському в 1925 році. Це – «Українські церковні співи на мішаний хор», авторами якого були Арсеній Річинський, Михайло Тележинський, Зиновій Курдиновський та Кирило Стеценко. На титульному аркуші зображено силует Успенського собору, ціну в 5 золотих і тогочасний «комірайт» — примітку «Передрук заборонений».
Величезним кардинальним кроком у житті композитора, громадського діяча та політика стало рішення у 1936 році прийняти духовний сан священика. Його призначено настоятелем церкви св. Василія, що у Володимирі-Волинському. Священиком о. Михайло був до початку вересня 1939 року. Ще на початку німецької окупації Польщі Тележинському пощастило уникнути концентраційного табору у Березі Картузькій. Табір був створений польською владою в 1934 році в місті Береза-Картузька (зараз місто Береза, Білорусь), як місце позасудового інтернування супротивників керівного режиму. Відповідно до польських джерел, у таборі утримувалося до 800 чосіб. За українськими джерелами, напередодні Другої світової війни в таборі утримувалося близько 5 тисяч українців. Не вдалося уникнути арешту найблищому другу Михайла – Арсену Річинському.
Врятувавшись від польського табору, Михайло Тележинський попав в ще гірше пекло. Його, як колишнього члена Центральної Ради, церковного діяча та посла до польського сейму заарештували в 1939 році червоноармійці. Подальша доля Михайла Тележинського невідома. За одними джерелами він помер у в’язниці в 1940 році. Є припущення, що семе у Володимир-Волинській в’язниці. За іншими джерелами композитор трагічно загинув у 1939 році під час конвоювання до табору при спробі втечі.
Михайло Тележинський з хором у Луцьку
Херувимська пісня, гармонізація ієрея Михайла Тележинського
Орися Вознюк, наукова співробітниця
адміністрації ДІКЗ "Стародавній Володимир"