У грудні 1931 року в школі підхорунжих у м. Володимирі було створено організацію, що мала на постійній основі опікуватися найбіднішими дітьми у місті. Було вирішено побудувати дитячий будинок та назвати його на честь маршала Юзефа Пілсудського. Відразу ж було розпочато роботу. На спеціальній сесії було обрано Тимчасовий комітет з будівництва будинку у Володимирі, що поставив собі завдання якнайшвидше зібрати кошти необхідні для будівництва.
За перший рік було зібрано 5151,89 злотих як були внесені на ощадну книжку школи підхорунжих. Наступного року Тимчасовий комітет було замінено Відділом будівництва Дому Дитини при Культурно-Освітньому осередку. Переймаючи роботу від своїх попередників, Відділ охоче продовжив діяльність, не обмежуючись передусім збором коштів, а й проводив різноманітні заходи. Дані акції були проведенні максимально широко, свої заощадження приносили учні, інструктори (викладачі). Внески давали різні міські товариства, доходи сумувалися з різних заходів, які організовувались у школі, також було додано кошти, які були зібрані під час різдвяних канікул.
Великою допомогою у цій акції став дар місцевої римо-католицької парафії, яка подарувала ділянку під будівництво.

Вся наша родина походить з Горохова. Дід Іван був українцем, а баба Анна – полячка. У них було семеро дітей. Бабуся покинула діда і перебралася за Буг у Польщу, забравши з собою дочок, Іван лишився з синами. Пізніше вони намагалися з нами спілкуватися, але за часів Сталіна всі боялися мати родичів за кордоном.
Батько трохи служив у польській армії. Коли німці напали на Польщу і перейшли кордон, батька забрали в радянську армію.
Лінія фронту проходила по річці Турія. Всіх, хто жив уздовж річки евакуювали під Рожище. Бабуся Єлизавета не пережила дорогу і її поховали у селі Трилісці. Через певний час повернулись назад, а хатів нема, все розібране і складене в бліндажі, всі садки вирізані. Спочатку жили у баби Лікери. Їсти було нічого. Якраз було по жнивах. Мама ходила пішком з під Гайків копати картоплю аж під П’ятидні, і в мішку на плечах приносила додому. А нічого ліпшого не було. Дуже бідували. А ще збирали у лісі потайки від лісничого смолянисту лучину, вдома запалювали і світили, бо свічок не було.