Історія нашого краю багата на яскраві імена, котрі оживають не лише, коли гортаєш сторінки пожовклих рукописів. Недавно до мене потрапила художньо-документальна повість «Холодний вирій», у якій розповідається про родину Комаревичів, котрі мешкали у Володимирі, та залишили тут свій пам’ятний слід. У ній спогади Ніни Комаревич (Петрич), юність якої обпалена вогнем боротьби за волю України, засніжена сибірськими заметілями, доля якої карбована тюремною неволею. Опублікувала їх уже після смерті матері її донька Лариса Ковальчук, котра нині мешкає і працює у Луцьку. Гостюючи у Володимирі у двоюрідного брата Святослава, який власне нас і познайомив, вона розповіла історію свого роду, яка стала для мене справжнім відкриттям. Книга особлива тим, що у ній згадуються події, пов’язані з відродженням володимирських - «Просвіти», Союзу українок, Пласту та їх філій. І безпосередньо дотичні до цих подій Комаревичі, котрі свого часу дружили з відомим громадським діячем, лікарем Арсенієм Річинським.
Либонь, володимирчани пам’ятають, що у перші роки Незалежності ім’ям Комаревичів було названо невелику вуличку неподалік Успенського собору, і якій пізніше з невідомих причин повернули стару назву Сокальська… За Польщі на цій тихій вуличці проживали священник Федір Комаревич і матушка Анісія, які мали п’ятеро синів – Василя, Володимира, Олексія, Анатолія, Миколу і доньку Ларису. Кожен з нащадків славного роду – щирі українці-патріоти, у кожного – цікаве й особливе життя.
На хуторі Березина у полячки Зарембіни
Якраз на Михайла, далекого 1925 року Володимир Комаревич, котрий одружився на Лідії - доньці заможного селянина Петра Виноградського з Пузова Устилузького району (нині це село Зоря), чимдуж поганяв коней, аби швидше відвезти свою вагітну дружину додому - до хутора Березина біля П’ятидень. Цю місцину батько Володимира протоієрей Федір, котрий переїхав на Волинь з Житомирщини, купив для своїх синів у полячки Зарембіни. За Польщі хутір Березина належав до колонії Вікторів (є метрики дітей, де вказані ці населені пункти). Таких поселень - на п’ять хат і більших, у Хотячівській гміні Володимирського повіту налічувалось майже чотири десятки. На хуторі Володимир Комаревич мав добротний будинок, стайню, стодолу, ще кілька господарських будівель, великий сад з вишнями, яблунями, грушами.
Мале дитя попросилося на світ у дорозі, сполохавши глупу листопадову ніч дзвінким криком. Пологи прийняв батько, сховавши дівчинку за пазуху свого кожуха. Тяжко стогнала на возі мати, її відразу доправили у володимирську лікарню. У неї виявили зараження крові, й медики довго боролися за її життя. Дівчинку назвали Ніною, і доки мама хворувала, нею опікувались дідусь Федір і бабуся Анісія. За няньку взяли сироту Меланку, яка жила у родині й допомагала по-господарству.