Я походжу з простої родини. Мама була прибиральницею. Вона дуже рано стала сиротою. Її мама померла через три місяці після пологів. А тато був директором сільської школи. Викладав українську мову. У 1932 році його вивезли в Сибір, бо хтось із селян доніс «куди треба», що він був проти колективізації. І вже його дочку, мою маму, забрала до себе сестра і виховала, як свою. Мамин тато, збираючись на Сибір, просив грубо обібрати картоплю і зварити в дорогу тих лушпайок, бо картоплю не дали б пронести. То сестра зварила так, як він просив, і всередину заховала шматочок сала. Те сало знайшли і забрали, а лушпайки віддали, на цьому і вижив. Його брата ксьондза розстріляли прямо під костелом, а сестру Марію селяни заховали і не видали.
Потім мама розповідала, що страшенно голодували в 1932-му році. Їй було всього 10 років на той час. Баба Марія у яру недалеко від костелу викопала льох, і там приховала картоплю і трохи круп, і якщо люди з нашої родини вже геть нічого не мали їсти, то вона по трохи давала картоплі і зерна, і так всі вижили, і ніхто про цей льох не взнав. А люди у цьому селі Старосілля, що на Житомирщині, вмирали один за одним.