І колись, і тепер найулюбленіше свято і дорослих і дітей – Різдво. Святкова атмосфера починалася за кілька днів. Хтось із чоловіків - тато або дідусь приносив з лісу ялинку, а мами і бабусі починали готували найсмачніші страви.
Захарова Мирослава Іванівна (1926 р.н.)
Всі дітлахи з нетерпінням чекали Різдва. У хату приносили ялинку. Ми робили ялинкові прикраси з яєчних шкаралупок – паяци. З кольорового паперу складали ланцюжки. На ялинку купували свічки. Вішали яблука, печиво, горішки. На святвечір готували 12 страв: пісний борщ з грибами, кутю, вареники з капустою, пісні голубці, оладки, оселедець, фаршировану рибу, узвар. На тарілці лежали оплатки. Ми ними ділилися, бажали один одному здоров’я. Батько завжди на стіл під скатертину клав сіно. Стільки радості було! Наступало Різдво і всі йшли до костелу на Пастерку в Торчин. Співали колядки. Батьки під ялинку завжди клали подарунки: цукерки і щось з одягу – нову сукенку, чи блузку, або й черевички. На столі були святкові страви: м'ясо, ковбаска, бігос, кльоцкі з маком, пироги, пончики, вино. У Торчині був дуже гарний костел, стояв на підвищенні. До нього вели сходинки. Поки вийдеш по них наверх, то втомишся. Внизу росли розкішні дуби і звивалася гарна річка. Взимку вона замерзала і ми каталися на ковзанах по льоду. Спускалися з горки на санках. Мені їх тато зробив. Каталися, переверталися в снігу, гралися в сніжки, галасували, що було сили. Збиралося багато дітей. Будували фортеці, гралися в хованки, ліпили снігову бабу і шукали морковку на ніс. Було весело. Багатші діти мали навіть лижі. Як приїжджав з Варшави мій брат Едик, то вчив мене кататися на ковзанах.
Певний час після війни я працювала в інтернаті. Для дітей завжди на Новий рік ставили ялинку. Директор привозив цукерки, горіхи, яблука і з цього складали подарунки. Дід Мороз і Снігурочка їх роздавали. Учням, що мали хорошу поведінку, давали кращий подарунок . І це було стимулом для інших дітей, щоб покращити свою поведінку та підтягнутися в навчанні.