Я народилася 15 травня 1938 року у селі Залужжя на Граєвці. У мене вже була старша на п’ять років сестра і тато сподівався, що наступною дитиною буде хлопчик. Після пологів мама сильно захворіла і невідомо було чи виживе.
Якраз тата забрали на військові навчання. У нашій хаті жила одинока тітка з дитиною, бо чоловік помер. То глядіти ще одну дитину ніхто не хотів. Тітка зранку йшла на роботу, мама доживала в лікарні, а мене залишали на дворі саму, а ввечері дивились, чи дихаю. Не хотіли, щоб те дитятко жило. Люди в селі стали питатися: «Чого ж ви ту дитину викидаєте?».
У мами було дві бездітні сестри, то мене віддали туди. У селі шукали жінок, що кормлять грудьми своїх дітей і мене у них підкормлювали. Для мами вже приготували плаття, бо ніхто не сподівався, що вона виживе. Та все таки мама поправилась. Забрала мене від тіток до себе. За два місяці, що я була у тіток мене ні разу не помили. Старші сільські жінки порадили мамі викупати мене у відварі з коріння півоній. Мовляв, якщо дитина порожевіє, то буде жити, якщо ж пожовтіє – то не виживе. Мама так і зробила. Дитинка порожевіла. А щоб не плакала і спала, то в шматину клали потовчене макове зерно, загортали і давали дитині смоктати. Після цього дитя могло спати по дві доби. Лише треба було дивитись, чи дихає. Ось так я і росла.
Якраз тата забрали на військові навчання. У нашій хаті жила одинока тітка з дитиною, бо чоловік помер. То глядіти ще одну дитину ніхто не хотів. Тітка зранку йшла на роботу, мама доживала в лікарні, а мене залишали на дворі саму, а ввечері дивились, чи дихаю. Не хотіли, щоб те дитятко жило. Люди в селі стали питатися: «Чого ж ви ту дитину викидаєте?».
У мами було дві бездітні сестри, то мене віддали туди. У селі шукали жінок, що кормлять грудьми своїх дітей і мене у них підкормлювали. Для мами вже приготували плаття, бо ніхто не сподівався, що вона виживе. Та все таки мама поправилась. Забрала мене від тіток до себе. За два місяці, що я була у тіток мене ні разу не помили. Старші сільські жінки порадили мамі викупати мене у відварі з коріння півоній. Мовляв, якщо дитина порожевіє, то буде жити, якщо ж пожовтіє – то не виживе. Мама так і зробила. Дитинка порожевіла. А щоб не плакала і спала, то в шматину клали потовчене макове зерно, загортали і давали дитині смоктати. Після цього дитя могло спати по дві доби. Лише треба було дивитись, чи дихає. Ось так я і росла.