Народилася я в грудні 1949 року в селі Мокрець Турійського району (тоді Оваднівський район). Мій батько, Марчук Леонід Федорович 1925 року народження. В 1942 році був вивезений в Німеччину. Працював в шахті. У нього назад пальцями була вивернута нога, зробили операцію. Повернувся додому в 1948 році. Дід, Марчук Федір Демидович, 1908 р. народження помер від ран 7 квітня 1945 р. і похований в Німеччині. Так написано в книзі пам’яті. Мама також деякий час була в Німеччині.
В 1948 році батьки побрались, а коли я народилась, як розповідала мама, не було навіть в що замотати. Тато дуже хотів дітей і Бог дав йому аж четверо. В 1951 р. народився брат Володя, 1955 р – брат Микола, 1957 р. – сестра Маруся.
Жили ми на хуторі, звісно, бідно. Потім помаленько тато збудував шлакову хату. Коли я ходила в 5 клас, ми вибрались в село. Сестра залишилась тимчасово з бабусею. Згодом переїхали. Зараз в тій хаті живе меньший брат Микола.
Навчалась я в Мокрецькій восьмирічній школі. Улюбленими предметами були математика, фізика та фізкультура. В школі я вчилась гарно. У мене була лише одна четвірка. А ще, в школі у нас був Клуб інтернаціональної дружби, яким керував Львов Іван Григорович. Ми писали листи, посилали посилки, обмінювалися фото з ровесниками з Польщі, Чехії, Болгарії. Кожного року 9 травня парадом ходили в ліс, дорослі і молодь, до могили (пам’ятного обеліска), де проводились мітинги. Обеліск знаходиться між Мокрицем і Блажеником.
В 1948 році батьки побрались, а коли я народилась, як розповідала мама, не було навіть в що замотати. Тато дуже хотів дітей і Бог дав йому аж четверо. В 1951 р. народився брат Володя, 1955 р – брат Микола, 1957 р. – сестра Маруся.
Жили ми на хуторі, звісно, бідно. Потім помаленько тато збудував шлакову хату. Коли я ходила в 5 клас, ми вибрались в село. Сестра залишилась тимчасово з бабусею. Згодом переїхали. Зараз в тій хаті живе меньший брат Микола.
Навчалась я в Мокрецькій восьмирічній школі. Улюбленими предметами були математика, фізика та фізкультура. В школі я вчилась гарно. У мене була лише одна четвірка. А ще, в школі у нас був Клуб інтернаціональної дружби, яким керував Львов Іван Григорович. Ми писали листи, посилали посилки, обмінювалися фото з ровесниками з Польщі, Чехії, Болгарії. Кожного року 9 травня парадом ходили в ліс, дорослі і молодь, до могили (пам’ятного обеліска), де проводились мітинги. Обеліск знаходиться між Мокрицем і Блажеником.