Народилася я у селі Стенжаричі. До війни тато робив в місті на залізниці, а мама весь час була в селі.
Коли почалась війна було дуже страшно. Стенжаричі тоді входили до складу Польщі. Тата забрали на війну, а нас у мами було восьмеро дітей. Тата на війні вбили. Ми із Стенжарич втекли в Мусир і там чекали поки пройде фронт. Жили у лісі. Пам’ятаю, що було дуже холодно по ночах. Ми виїхали до Мусира на возах і так з тими кіньми тиждень пробули в лісі. Колись і не було такого як зараз - взяв ковдру і накрився. Було якесь полотняне рядно і солома. У Мусирі те саме, кулі над головами свищуть. Найстаршому моєму братові було вісімнадцять років.
В лісі ми жили не одні, було нас кілька родин із Стенжарич. Приїхали якісь «стрибки», так їх називали. Чи вони були якимись військовими чи партизанами, я не знаю, але вони нам сказали втікати, бо нас поб’ють в цьому лісі. А ми лежимо на землі, мама розстелила якесь рядно, ніч темна нічого не видно. Коні стоять в іншій стороні. Старший брат прийшов і каже, що нема коней, хтось вкрав. Ті «стрибки» кажуть, що нам треба їхати за Устилуг, бо там безпечно. А як же їхати як коней вкрали? Вони дали нам коня і воза. Нашого хтось вкрав, а вони віддали свого. А на возі ж були усі речі. Так і все пропало.
Коли почалась війна було дуже страшно. Стенжаричі тоді входили до складу Польщі. Тата забрали на війну, а нас у мами було восьмеро дітей. Тата на війні вбили. Ми із Стенжарич втекли в Мусир і там чекали поки пройде фронт. Жили у лісі. Пам’ятаю, що було дуже холодно по ночах. Ми виїхали до Мусира на возах і так з тими кіньми тиждень пробули в лісі. Колись і не було такого як зараз - взяв ковдру і накрився. Було якесь полотняне рядно і солома. У Мусирі те саме, кулі над головами свищуть. Найстаршому моєму братові було вісімнадцять років.
В лісі ми жили не одні, було нас кілька родин із Стенжарич. Приїхали якісь «стрибки», так їх називали. Чи вони були якимись військовими чи партизанами, я не знаю, але вони нам сказали втікати, бо нас поб’ють в цьому лісі. А ми лежимо на землі, мама розстелила якесь рядно, ніч темна нічого не видно. Коні стоять в іншій стороні. Старший брат прийшов і каже, що нема коней, хтось вкрав. Ті «стрибки» кажуть, що нам треба їхати за Устилуг, бо там безпечно. А як же їхати як коней вкрали? Вони дали нам коня і воза. Нашого хтось вкрав, а вони віддали свого. А на возі ж були усі речі. Так і все пропало.