Святий Миколай зберіг, не дав загинути у холодних водах північного моря. Шторм налетів несподівано. Зранку світило сонце і легкий вітерець грайливо наповнював вітрило «Північної красуні». А вже по обіді він перетворився на холодне колюче страховисько, яке граючись переганяло крижані брили, наче вмілий пастух отару овець.
Нам пощастило, що поряд було велике місто Штранзульд. Знайшлися добрі люди які підняли на свій корабель і пасажирів, і залогу, і частину вантажу. Серед врятованого вантажу було і 34 сувої сукна. Врятований вантаж міські власті не віддали. Товар можна повернути лише довівши бургомистру, що сукно належить саме нам, і нікому іншому.
Берегове право - середньовічний звичай, в основі якого лежить право власника узбережжя на присвоєння «дарів моря». За цим звичаєм при аварії судна все, що викидалося на берег (саме судно, його залишки, вантаж, екіпаж та пасажири), ставало власністю володільця узбережжя. Останній задля збагачення нерідко йшов на злочинну змову з лоцманами, влаштовуючи фальшиві сигнали і маяки, що призводило до штучних аварій і завдавало шкоди міжнародній торгівлі та мореплаванню. Тому з часом було визнано, що берегове право може застосовуватися тільки в випадку морських аварій, які сталися внаслідок природних причин (ураганів, штормів, туманів, зіткнень суден зі скелями тощо). В ряді країн було прийнято жорсткі закони щодо осіб, винних у штучно створюваних аваріях, пограбуванні потерпілих суден. В листі від 3 травня 1324 р.від радників та громади міста Володимира до радників і громади міста Штранзульда відображена інша картина. У цьому випадку йдеться про незастосування поширеного в середньовіччі так званого берегового права. [41]
Нам пощастило, що поряд було велике місто Штранзульд. Знайшлися добрі люди які підняли на свій корабель і пасажирів, і залогу, і частину вантажу. Серед врятованого вантажу було і 34 сувої сукна. Врятований вантаж міські власті не віддали. Товар можна повернути лише довівши бургомистру, що сукно належить саме нам, і нікому іншому.
Берегове право - середньовічний звичай, в основі якого лежить право власника узбережжя на присвоєння «дарів моря». За цим звичаєм при аварії судна все, що викидалося на берег (саме судно, його залишки, вантаж, екіпаж та пасажири), ставало власністю володільця узбережжя. Останній задля збагачення нерідко йшов на злочинну змову з лоцманами, влаштовуючи фальшиві сигнали і маяки, що призводило до штучних аварій і завдавало шкоди міжнародній торгівлі та мореплаванню. Тому з часом було визнано, що берегове право може застосовуватися тільки в випадку морських аварій, які сталися внаслідок природних причин (ураганів, штормів, туманів, зіткнень суден зі скелями тощо). В ряді країн було прийнято жорсткі закони щодо осіб, винних у штучно створюваних аваріях, пограбуванні потерпілих суден. В листі від 3 травня 1324 р.від радників та громади міста Володимира до радників і громади міста Штранзульда відображена інша картина. У цьому випадку йдеться про незастосування поширеного в середньовіччі так званого берегового права. [41]