Говірка – це не тільки цікаві мовні конструкції, звертання, а й забуті імена. Багато сімей у давнину мали маленьку книжку – пом’яник, іменовану на Волині «грамоткою». Звідти цікаве дитя, здобувши навички в читанні, запросто могло дізнатися ім’я свого далекого діда-прадіда. На Проводи ту книжечку забирали з собою із дому чи церковного сховку на цвинтар, де панотець, молячись за душі померлих, урочисто промовляв їхні ймення. Старосвітські та вживані досі, вони є тим фундаментальним і сокровенним, що не дозволяє сучасній людині загубитись у просторі, дає відчуття приналежності до власного роду.

Доволі часто на сільській, чи то пак навіть міській волинській вуличці, де бавляться безтурботні діти, можна почути обурливий вигук: «Не щипайся!» або «Ти чого її вщипнув?!».

Та майстерно завдавали образи віддавна і словом. Тії злі епітети, зронені на адресу недоброзичливого співрозмовника, в часі ХVІ–ХVІІ століть так і називали – «ущипливими». Ними «вимовляли», «деспектували», «соромили».