dle 9.7 8DLE
 
Сортувати статті по: даті | популярності | відвідуванню | коментарям | алфавіту
Інформація до новини
  • Просмотров: 815
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 24-09-2015, 14:54
24-09-2015, 14:54

Горбаченко Ніна Андріївна

Категорія: Публікації

Горбаченко Ніна АндріївнаЯ народилась у Воронежі. Потім мама переїхала в Батумі. Працювала на чайних плантаціях.
Жили в бараках з фанери, по дві сім’ї у кімнаті. Я спала з мамою. Пам’ятаю, в нас був висячий
умивальник. Під низом миска стояла. Пізніше ми перейшли в окремий будиночок. Мама
вдруге вийшла заміж. І в 1940 році народилась сестричка. Вітчим у травні 41-го року прийшов
у відпуск, а вже в серпні прийшла похоронка. Він служив у Мінську, в Білорусії, і там попав у
полон до німців. Похоронений в Освєнцимі.
Важко було під час війни. На маму, на сестричку і на мене давали тільки 300 грам хліба на
день. Хліб привозили віслючком у маленький кіоск у двох плетених корзинах. В основному
харчувалися фруктами: мандаринами, апельсинами, лимонами, виноградом, персиками.
Жінки працювали на чайних плантаціях, а чоловіки - на кукурудзяних полях. Восени вони
збирали качани у великі кошики – кодори. Ми, діти, йшли за ними і збирали кукурудзяні початки.
Ті чоловіки часом жаліли нас і залишали трохи качанів. Ми це все збирали, несли додому,
чистили і сушили на сонці. А мама носила до млина, щоб змолоти на крупу.
Дітлахи по четверо, по п’ятеро ходили в гори збирати щавель, кропиву. Вдома мама у великому
чугунці спарить це все, добавить жменьку кукурудзяної крупи, вимішає, сформує щось
схоже до котлеток, і спече зверху на плиті. Ні жиру, ні олії не добавляла, бо не мала.
Ні світла, ні газу не було. Плита на дрова стояла на дворі. Дров не було. І ми збирали кору
евкаліпта, яка дуже добре горіла.
Інформація до новини
  • Просмотров: 849
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 17-09-2015, 10:51
17-09-2015, 10:51

Дмитрук Леонтій Іванович

Категорія: Публікації

Дмитрук Леонтій ІвановичУлюбленим місцем відпочинку у володимирчан були Білі Береги. По ліву і по праву сторони
річки були пляжі. Був міст під яким регулювалося підняття води. Це була маленька гребля
яка слугувала ГЕС (гідроелектростанції). Навіть до тепер видно дерев’яні колоди у воді. Своє функціонування місцева ГЕС призупинила десь у 1962-1963 рр. Ця маленька ГЕС забезпечувала
енергією всі довколишні села. Ширина водойми була набагато більшою. Річка підступала
майже до будинків. Вода була прозора і чиста. Відпочивати сюди приходили майже всі мешканці
міста.

Пам’ятаю десь у 1958 році перший раз наш цукровий завод злив свої стічни води у річку.
Риби було від берега до берега. Вона була напівпритомна, мертва. Починаючи від самого цукрового
заводу аж до П’ятидень люди виловлювали цю рибу. Ловили сачками. Хто мав човен,
то і на човнах ловили. Пізніше почалися запахи. Кожного року цукровий завод спускав свої
води в річку і з кожним роком риби ставало все менше і менше. Білі Береги зараз запустили, не
має вже тих пляжів які колись манили на відпочинок.
Інформація до новини
  • Просмотров: 850
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 10-09-2015, 11:22
10-09-2015, 11:22

Гудзенко Марія Панасівна

Категорія: Публікації

Гудзенко Марія ПанасівнаМоє життя тісно пов’язане з педагогічним коледжем, який в минулому році відзначив свою
сімдесят п’яту річницю. Так сталося, що ми з ним ровесники, бо я теж народилася в 1939 році.
За ці роки заклад випустив в світ 13000 педагогів. Серед них не тільки викладачі, а й керівники
шкіл та дитячих садків, журналісти, редактори газет, кандидати і доктори наук.

Тут я здобула свою першу спеціальність: викладача фізичної культури середньої школи. З
1949 по 1961 рік училище було фізкультурним, готувало спеціалістів для шкіл. Тут пройшла
моя юність, тут пропрацювала я до виходу на пенсію, і завжди з великим хвилюванням переступаю
поріг рідного училища.

Я не випадково вступила на фізкультурний. Мій батько був вчителем, а в школі фізкультуру
вів льотчик Петро Сторожук, він дуже цікаво проводив свої уроки, у нас була спортивна
форма, заняття з волейболу, різноманітні спортивні снаряди, мені це все дуже подобалось.
Шестеро дівчаток з мого села поступили у Вінницьке фізкультурне училище.
Інформація до новини
  • Просмотров: 1835
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 2-09-2015, 11:30
2-09-2015, 11:30

Волчак Ольга Ігорівна. Володимир, яким ми його пам'ятаємо (Людські долі)

Категорія: Публікації

Волчак Ольга Ігорівна. Володимир, яким ми його пам'ятаємо (Людські долі)Мій тато родом зі Стрия, а мама - з Володимира.

Родина моєї мами налічує п’ять поколінь священиків.

Родина мого дідуся походила з Шацька. Їх було двоє братів. Дідусь Євген закінчив гімназію
і поступив в Луцьку духовну семінарію, далі - у Варшавський університет, де п’ять років
вивчав теологію і дістав звання магістра теології. Після того був висвячений в священики і
одружився з бабусею.

Перший його приход був в Білорусії в Барановичах. Це було недовго, лише рік чи два, а далі
більше тридцяти років він служив у Василівській церкві настоятелем. Це були тяжкі роки:
війна, окупація. Але окупанти священиків не зачіпали. Приїхав він сюди десь в 1933 чи 1934
році.

Жити було тяжко, дідусь з бабусею завжди жили дуже скромно і не вирізнялися поміж
своєї пастви. Я пам’ятаю, як моя бабуся вечорами штопала дідусеві ризи, підрясники. Але тоді
всі люди бідно жили. Бабуся розповідала, що дідуся викликали в КДБ і намагалися залучити
до співпраці, але він відмовився. Мабуть, через те він ніколи на мав високих звань, які тоді
неможливо було отримати без дозволу партії. Я добре пам’ятаю, як часто до нього приходили
люди за порадою. Дідусь завжди допомагав людям. Поговоривши з людьми, він зачинявся в
кімнаті. Йому треба було помислити над тими питаннями, і я бачила як його поради допомагали
людям.