dle 9.7 8DLE
 
Сортувати статті по: даті | популярності | відвідуванню | коментарям | алфавіту
Інформація до новини
  • Просмотров: 240
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 23-11-2020, 15:00
23-11-2020, 15:00

Дармова праця «щасливих» радянських людей

Категорія: Публікації

Спонукала мене до написання цієї статті розмова з комуністкою, яка на всі лади розхвалювала «чудове, заможне і безтурботне» життя у Радянському Союзі під проводом комуністичної партії. І так шкодувала, що пройшли ці щасливі роки, казала, що зараз так все погано, і дуже бідкалася, що ніхто не хоче повертатися назад до Радянського Союзу, а там було все так гарно - і легко, і дешево, і все доступно.
Для кого?
Кому дали житло, яке конфіскували у господаря? Для кого були спецмагазини і спецпайки? Хто міг працювати на керівних посадах? Чиї діти могли вчитися у престижних ВУЗах і відпочивати у комфортабельних санаторіях? І хто міг побувати за кордоном, живучи і працюючи у Радянському Союзі?
А який імідж комуністична партія створювала СРСР за кордоном, яку пропаганду вела! При цьому закрили кордон і нікого не впускали і не випускали, щоб ніхто не довідався правди, щоб ніхто не побачив «щасливих» радянських людей.
Для багатьох із нас кордон відкрився порівняно недавно, і ми для себе відкрили новий європеиський світ з новими цінностями і відносинами між людьми. Ми побачили, що в тому «клятому капіталістичному» суспільстві люди не виживають, так як ми, а працюють і живуть, і держави про них дбають, а не про кишені можновладців. І всі хочуть жити, як в Європі, або й у самій Європі, бо люди вже втомилися працювати і нічого не мати, а тільки чути обіцянки та слухати про статки керівників держави. А хто ж керманичі? Чи не нащадки, чи не учні тих самих комуністів, що так вправно вели країну до примарного світлого майбутнього та жили за рахунок роботящого народу?
Інформація до новини
  • Просмотров: 208
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 18-09-2020, 11:29
18-09-2020, 11:29

Магдалена Колцон

Категорія: Публікації

Магдалена КолцонПрадід Трофим Прусицький приїхав до Володимира разом з батьком Ізидором і сестрами: Александрою (пізніше вийшла заміж за Мика) і Ельжбетою (пізніше вийшла заміж за Галасюка), саме тоді коли в Росії тривала
громадянська війна (1917-1922 рр.).
Прадід Трофим спочатку відслужив у 1 Полку Артилерії Протиповітряної оборони в 3-му Батальйоні. Пізніше залишився працювати на залізниці разом зі своїм другом, колійним обхідником, Тихоном Максимовичем Ткачуком.
Прабабця Станіслава Прусицька з дому Вєчорек, займалася господарством та дітьми. Було четверо дітей: Микола – мій дід, Валентина (народилася в 1936 році) і двоє померлих у дитинстві хлопців: Владислав і Єжи.
Мій дід Микола Прусицкий народився в Володимирі в 1931 році. Зі спогадів діда знаю, що мешкав він у кам’яниці поблизу ринку. В будинку часто бували гості: залізничники, військові, лікарі. Там жили до 1939 року. Пізніше
прадід купив будинок у селі Верба.
Інформація до новини
  • Просмотров: 248
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 27-08-2020, 16:07
27-08-2020, 16:07

Ваврисевич Микола Михайлович. Частина шоста

Категорія: Публікації

Війна 1941 року і окупація
Володимир-Волинський знаходиться в 12 км від річки Західний Буг, що став кордоном між фашистською Нічеччиною і Радянським Союзом. Після договору про ненапад на протязі 10 років, раптом мирний сон нашого міста, на світанку 22 червня 1941 року, порушили свисти снарядів фашистської артилерії, що стріляла по місту з-за Буга, аж запалила єврейські квартали біля замочку і собору.
Дарма німецький комуніст Ганс К., за пару годин до вибуху війни переправившись через Буг, попереджав нашу пограничну заставу і командування про намір гітлерівців порушити договір і напасти на СРСР. Наше командування і Сталін не повірили цьому. Побачивши вибухи снарядів над річкою, через те, що наша хата
знаходиться на горі (високій) і може бути обстріляна ворогом, я скомандував своїй сім’ї лишити хату і пересидіти обстріл міста в льохові серед картопляного зілля на нашій леваді, щоб бачити, як буде горіти наша хата. Сусідка Ольга Поліщукова, побачивши, що ми втікли в льох, прибігла з двома своїми дітьми до нас, а квартирант кравець-єврей прибіг також до нас з дружиною і старою матір’ю. Сидимо отак в льосі і розмовляємо про несподівану війну, виглядаю з льоху і бачу нашого бійця з рушницею, питаю: «Що товаришу, життя надокучило? Та ж у місті вже фашисти». Питає: «А, що мені робити?» Кажу: «Йди до нас». Він послухав, я ще заставив його зняти шинель і викинути гвинтівку та й вдіти моє пальто і кепку. Він поліз до нас в льох. Я виглянув з льоху, і на тому місці де стояв наш боєць я побачив двох гітлерівців з автоматами, гранатами на
поясі і біноклями. Вони очевидно шукали того бійця. Боячись, щоб вони не кинули в наш льох гранату, я вийшов, підніс в гору каліку-руку й мовив по-німецьки: «Гер, я каліка, дозвольте мені піти додому». Вони дозволили.
Вийшов я з льоху, за мною дружина і сини. За нами вилізла вдова-сусідка з двома дітьми і боєць у моєму пальто і кепці, ніби чоловік вдови сусідки. Гітлерівці аж рот розкрили від здивування, а тут виліз ще кравець з жінкою,
дитиною дівчинкою і своєю матір’ю. Вони кинулися до кравця: «Ти юден? Де ти живеш?» Та й пішли за ним до його помешкання, убогого, навіть меблів не має, меблів жодних, лише швейна машинка. Погукали на нього та й пішли від бідолахи далі. Так урятував я нашого бійця Войтовича від смерті. Послав я сина по своє пальто до сусідки, а вона саме частувала того бійця й своїх дітей сніданком.
Інформація до новини
  • Просмотров: 164
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 20-08-2020, 14:35
20-08-2020, 14:35

Ваврисевич Микола Михайлович. Частина п'ята

Категорія: Публікації

Я голова виконкому в Городлі
Цілий тиждень з Олександром Гаврилком, як лелеки з півночі йшли ми через гаї, доки добрили до Володимира-Волинського. Переночували в моїй піврозваленій хаті. Сердобольна сусідка Голодиха давала нам вечерю і
сніданок. Гаврилюк пішов до Львова, а я до Городла. Прибув я якраз в полудень. Це було радісною несподіванкою для мами, дружини і синів, з яких старший пообіцяв, якщо батько повернеться живим, уб’є керівника школи, до якого дружина зверталася з проханням визволити мене з-під арешту. Дружина розповіла, що сьогодні о 5 год. радянська влада призначила вибори війта. Піди і покажися людям, що ти живий і повернувся додому. Одні мене шкодували, інші були задоволені, особливо поляки. Пішов я. На площі в
Городлі було багато люду. Радянський лейтинант проголосив збори відкритими, роз’яснивши, що досі ми мали, призначених урядом війтів, а при радянській владі, народ сам обиратиме владу. «Хто хоче говорити», - спитав
він. Виступив галичанин Гаврилишин: «Поляки, ваше вже все пропало, - казав він, - тепер на Холмщині буде Україна, буде все наше українське». Тоді лейтинант знову запитав хто хоче до слова. Кажу, що я. Знаючи, що
в Городлі більшість населення поляки, я сполітикував, і не зважаючи на недавній арешт польською владою, заговорив польською мовою: «Обивателє! Дочекались ми з вами влади народу. Отже, обирайте людину тутейшу, яка боронила би ваші інтереси». Це був натяк на чужинця галичанина. Більше ніхто не брав слова і лейтинант мовив: «Називайте кандидатів». І тут всі почали кричати: «Ваврисевич, Ваврисевич». І так я став головою
виконкому в Городлі. Отримав від бувшого війта Семіцького печатку «Вуйт гміни Городло» з білим польським орлом. Я нею користувався і далі, використовуючи на орлі серп і молот. Крім мене обрали виконком у складі 5
осіб: Гаврилишин, Цвіклінський, Крук, Константинович і єврейчик – начальник міліції Зубелевич.
Інформація до новини
  • Просмотров: 269
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 13-08-2020, 15:17
13-08-2020, 15:17

Ваврисевич Микола Михайлович. Частина четверта

Категорія: Публікації

Береза Картузька
Раптом вибухнула війна 1 вересня 1939 року Гітлер напав на Польщу. Через наказ люблінського воєводи, поліція в Городлі заарештувала мене, як небезпечного для «паньства польського» більшовика, приналежного до КПЗУ.
Через Грубешів-Холм-Брест повезли мене в закритому товарному вагоні до каторжного табору в Березу Картузьку, описану Олександром Гаврилюком, з яким довелось мені зустрітись тут і сидіти в одній «целі» - камері 85. Враження незабутні!
В Бресті підскочили до нас на зупинці якихось двоє вояків, в рогатівках з карабінами і хотіли переколотити своїми багнетами, мовлячи, що вони проливають кров за Отчізну, а ми бунтуємо проти неї. Наші конвоїри
оборонили нас тим, що вони відповідають за цілісність доставки нашого ешалону до Берези-Картузької.
Привели нас, душ 30 арештованих, під конвоєм поліцаїв, з собаками, з залізничної станції, кілометрів три до загороди з кільчатого дроту, за яким був високий паркан з дошок, а довкола «вишки» з поліцаями і кулеметами.
Брама відкрилась і нас впустили на площу перед кількома 3-х поверховими казармами і вистроїли в два ряди. Ніч була темна, а тут було ясно від електричного освітлення, як у день. Прийшов пан-комендант полковник
Костек Берданський з своїм штабом, в рогатівках. Скомандували: «Струнко!» Він поглянув на нас, усміхаючись, і сказав: «Карчмарек, познайомся з ними».
Інформація до новини
  • Просмотров: 308
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 30-07-2020, 11:07
30-07-2020, 11:07

Ваврисевич Микола Михайлович. Частина третя

Категорія: Публікації

Нечуй – Левицький.
Одного разу завітав до клубу «Родина» старенький письменник Іван Семенович Нечуй-Левицький. Невеликого зросту з сивуватим волоссям на голові, вусах і стриженій роздвоєній бороді. Привітавшись з усіма присутніми,
мовчки взяв «кияк» з останнім нумером газети «Рада» і заглибився в читання її, витерши окуляри хусточкою.
Ми всі дивилися на відомого письменника, скупого на слова в розмові, а пишномовного в художньому письменстві. Він зауважив наші погляди і мовив: «Хочете, щоб я сказав вам щось, то і скажу. Кожному овочеві в свій час росту є
дозрівання, людині також, як ось вам, є час до навчання, а потім до одруження. Якщо пропустите цей час, будете шкодувати потім, як я зараз, але дарма: вороття немає, запам’ятайте мої слова сьогоднішньої зустрічі».
Інформація до новини
  • Просмотров: 251
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 9-07-2020, 15:04
9-07-2020, 15:04

Частина друга. Ваврисевич Микола Михайлович

Категорія: Публікації

Частина друга. Ваврисевич Микола МихайловичНа торгівельній площі, де зараз педучилище, було багато свиней, поросят, корів іконей, біг циган з конем, показуючи покупцям жвавість свого товару. А через рік на цій площі уже виріс 2-х поверховий будинок Мономахівської гімназії, на карнизі якого у всю довжину будинка виписані були слова: «Будьте не ліниві на всі діла, гідні людини». Вокзал він зберігся до сьогодні і залізниця до Ковеля, з огляду на близькість границі з Австрією, знаходились у військовому відомстві: обслуга, машиніст і кондуктор були військові.
Пасажирські білети нам дали лише до Ковеля, а там вже дали через Коростень до Києва. Вранці ми прибули до Київ – матір міст руських. Велике місто, з високими будинками, соборами і безліччю вулиць і парків, з трамваями і Дніпром, зробили на нас обох, що крім Холма, Грубешова і Володимира-Волинського не бачили нічого, велике враження. Київ нам видався казковим містом. Вийшли ми з вагону, здали свої речі на переховання на вокзалі, сіли вперше в трамвай і поїхали за 3 копійки в центр.
Там злізли і помандрували гарними, широкими вулицями, по яких, як нам здавалося, бігли кудись люди до університету св. Володимира. Знайшли величезний червоний будинок з 6-ма колонами, з тремтячим серцем увійшли до вестибюлю. І за іншими студентами по довгих коридорах добралися до віконця канцелярії. Стали в чергу за такими ж першокурсниками, як і ми, і отримали вхідні в університет білети з буквою «Ф» (філолог).
Заглянули в аудиторії, з професорською кафедрою і лавками, амфітеатром для студентів, і пішли шукати свого деканату. Там видали нам програми курсу лекцій і матрикули та й казали записуватися на які кому подобаються лекції. Я записався на філософію у професора Гілярова, методологію літератури професора Перетца, санскрит у професора Кнауера, слав’янознавство у професора Флоринського та інше.
Інформація до новини
  • Просмотров: 239
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 25-06-2020, 15:33
25-06-2020, 15:33

Частина перша. Ваврисевич Микола Михайлович

Категорія: Публікації

Частина перша. Ваврисевич Микола МихайловичУ часи царизму всі школи Російської імперії були російські. Отже, батько був учителем російської школи і вдома розмовляв з нами по-російськи. Я пам’ятаю себе з третього року дитинства, коли ще не носив штанів, а ходив у льолі, сорочці. Перші штанці були в мене короткі, до коліна на помочках і гумках, з темно-синього оксамиту. Така ж була і блуза.
На літні канікули ми завжди приїздили до Городла, до бабусі Зосі, татової мами. І я мав повну волю бігати і гратися з такими ж малини хлопцями, як сам. Ми льопались в рівчаку, що протікав біля нашої хати. Одного разу, після дощу, я зайшов по нашому рівчаку далеко від хати і попав в яму та мало не втопився: капелюх сплив і мене витягли з води і занесли до тітки Марини. Вона висадила мене на піч голого і ну сушити моє вбрання. Дали знати батькові. Він прийшов і удавано спитав тітку: «Чи не бачила вона нашого Колю, бо кажуть, що він утопився і ми з мамою плачемо, як ми будемо без нього далі?» А я одізвався з печі: «Не плачте, я на печі, живий». Батько вдягнув мене в сухе убрання і привів додому.
Інформація до новини
  • Просмотров: 347
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 10-06-2020, 10:39
10-06-2020, 10:39

Гілевич Віталій Леонтійович

Категорія: Публікації

Гілевич Віталій Леонтійович
На хуторі під назвою Новий Осередок, що охоплював велику ділянку землі та лісу, стояв чудовий маєток з розкішними горіховими деревами. Маєток перепродувався три рази. Врешті його купив дядько мого діда - Лохаюк Василь для своєї сестри Марії. Пізніше там поселився мій дід Микола з сім’єю.
Згідно документів (царські договори і купчі, що збереглися в оригіналі), сім’я Гілевичів була з Володимир-Волинських міщан. Дід мого діда Миколи - Антон прикупляв і брав в оренду для обробітку орні землі та ділянки лісу. Сам Микола Тимофійович був майстром на всі руки: тримав кузню, мав різноманітний сільськогосподарський реманент. Мав, навіть, мотоцикла - Харлея. Тримав велике господарство: четверо коней, кози, вівці, кури. За все треба було платити податок, навіть за кота і за собаку. У нього працювало 11 батраків: обробляли землю, доглядали ліс. Дід їх за те кормив, одягав, і щось трохи платив. Ніхто з них не пішов від діда, так і працювали довгий час. Бабуся Броніслава була справною хазяйкою. Всі страви, які вона подавала на стіл були смачні і обов’язково гарячі. А які пироги і всяку випічку вона готувала!
Інформація до новини
  • Просмотров: 165
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 18-05-2020, 12:38
18-05-2020, 12:38

Матвійок (Шуровська) Анна Доримедонтівна. Продовження

Категорія: Публікації

Коли у Нововолинську почали будувати шахти, на розі Поштової вулиці побудували фінський будинок, такі ж фінські будинки побудували на іншій стороні вулиці. Дорога на Поштовій вулиці була в дуже поганому стані. В
сквері в повний зріст стояв пам’ятник Сталіну. Я пам’ятаю, як той пам’ятник буквально розвалили з допомогою танка. Підігнали танк, підчепили Сталіна тросом і розвалили. Мені хтось розповідав, але сама я того не пам’ятаю, що до Сталіна в сквері стояв пам’ятник Кірову. В сквері є дуб. Колись на ньому була прибита табличка з написом на польській мові – «Добра пам'ять жовньєжа Речі Посполитої».
Ще коли я навчалась в десятому класі табличка ще висіла. Казали, що то могила невідомому польському солдату. Пам’ятаю, як приїхали поляки, вони одразу пішли до тієї могили. Там були справжні збори і один з поляків використовуючи рупор, голосно подякував жителям Володимира, за те, що вони не осквернили пам'ять їх солдат.
Назад Уперед

Хмарка тегів

Архів новин

Листопад 2020 (3)
Жовтень 2020 (1)
Вересень 2020 (4)
Серпень 2020 (3)
Липень 2020 (4)
Червень 2020 (4)
^