Народилася я у Володимирі в 1932 році. Батька свого не пам`ятаю, хоча знаю, що він мав інженерну освіту. Захищав диплом у Франції. Знався на тонкощах будівництва карет. Сім’я наша жила досить бідно. Пам'ять зберегла трохи підліткових спогадів. У місті був дитячий будинок для сиріт та дітей з малозабезпечених сімей по вул. Киселинській. Діти там харчувалися та робили домашні завдання. Ішли до школи, а потім у цьому дитячому будинку обідали, робили уроки, вечеряли та йшли додому. Цей заклад фінансувався військовими з школи підхорунжих артилерії запасу. Молодший брат відвідував цей будинок. Дітей забезпечували усім необхідним – від білизни до верхнього одягу. Там де зараз площа, була вулиця Фарна з багатьма будиночками та магазинами. Пам’ятаю магазин єврея Вакса, де продавалися шуби і пальта. В 1941 році у понеділок раненько бомбили місто. На місці готелю був трирівневий підвал. І там загинуло більше 120 чоловік – люди з навколишніх будиночків, що хотіли врятуватися у цьому підвалі. Взагалі на площі було багато єврейських будинків. На перших поверхах були магазини, зверху - жили, а підвали використовували для зберігання продуктів, як склади. Після бомбардування все було розгромлене, лишились тільки будівля швейної фабрики, кілька житлових будиночків і синагога. Вона була круглої форми. Єврейська тора була не така як Біблія, це були сувої з пергаменту. Синагога мала такий приблизно статус, як собор, а ще були божниці. Будівля однієї із них залишилась – це автоклас ВПУ. На той час у місті було 70% євреїв.