У Володимирі проживаю з 1947 року. Мій чоловік капітан артилерист служив в Німеччині після Перемоги. Я під час евакуації була в Сибірі. Ми самі полтавчани. А одружились в Краматорську. Там же народилась наша дочка Аллочка. В Краматорську я вперше стала за вчительський стіл. У мене після війни була можливість гарно одягатися, бо багато було привезено з Німеччини. Я ходила в шляпці, а мала їх кілька, навіть з вуаллю. Я останні роки так не одягаюсь, як тоді. Інші вчителі скромніше вдягались. А старші вчителі теж в шляпках ходили. Шляпка старенька, але вичищена. Але більшість вчительок ходили в хустках. У класах були діти різного віку, багато переростків. А я була маленька, низенька. Спочатку діти сприйняли мене добре. Я пам’ятаю, був урок історії. У дітей були металічні ручки – з одного боку закладався олівець, а з іншого - перо. Вони повиймали пера, і з тих трубочок плювалися кульками з хліба. А я не звертала уваги, вела урок далі. Після уроку глянула на підлогу, але зауваження не зробила. Пішла в учительську. А завуч мені і каже: «Ідемо зі мною». І ми пішли назад у той клас. А поки я ходила в учительську, діти все прибрали – ніде нічого нема. Порядок. Вона засміялась, і каже:
- Ну что мне остаться читать им мораль? -
- Нет, позвольте я сама. –
- Умница!
- Ну что мне остаться читать им мораль? -
- Нет, позвольте я сама. –
- Умница!