dle 9.7 8DLE
 
Сортувати статті по: даті | популярності | відвідуванню | коментарям | алфавіту
Інформація до новини
  • Просмотров: 1562
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 25-04-2013, 15:01
25-04-2013, 15:01

Ладомир – Володимир – Володимир-Волинський. Історія перша

Категорія: Історія

Ладомир – Володимир – Володимир-Волинський. Історія першаВ цьому році нашому місту виповнюється 1025 років. Тоді у далекому 988 році князь Володимир, ім’ям якого названо наше місто, віддав його в уділ своєму синові Всеволоду. З короткого повідомлення древнього літописця нам достеменно відомо, що в 988 році тут, на широких заплавах річки Луги, вже існувало не просто поселення, а місто зі своєю інфраструктурою, не просто місто, а столиця Володимирського князівства, політичний, економічний, військовий та культурний територіальний центр. І розпочнемо з далеких-далеких часів, коли з земель на яких ми нині живемо почали сходити льодовики. Вони почали танути приблизно 20 тисяч років тому, відходячи все далі, змінюючи ландшафти та залишаючи за собою кам’яну пустелю. Поступово багата на річки та болота земля перетворилася на тундру. В ті далекі часи зникли неандертальці, які протягом десятків тисяч років мандрували землями Європи. Просторами лісотундри бродили незліченні стада мамонтів. О. Цинкаловський писав, що в місті Володимирі та в урочищі Білі Береги знайдені кістки та зуби мамонта. Випасалися багатотисячні стада північних оленів. Первісні мисливці-збирачі та рибалки поступово обживали місця по берегах річки Луги, в тому числі і ті, де нині розташований Володимир-Волинський. Люди, які жили тут у ті прадавні часи, освоїли вогонь, будівництво теплого та міцного житла з дерева, кісток та шкіри тварин. З шкір упольованих тварин вони шили і одяг. Цікаво, що чоловічий та жіночий одяг мало чим різнився. Це були сорочки без розрізу спереду, що одягалися через голову. Використовували легке взуття типу мокасин. Зшивали шкіри кістяними голками, за нитки слугували сухожилля впольованих тварин. Вони навчилися обробляти дерево, кістки та каміння, виготовляти знаряддя праці: скребки, різці, ножі, шила, голки, лощила, кайла, гарпуни, наконечники для дротиків та списів.
Інформація до новини
  • Просмотров: 975
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 25-04-2013, 14:25
25-04-2013, 14:25

Авторитет князівського імені в Литовсько-Польській державі

Категорія: Публікації

Авторитет князівського імені в Литовсько-Польській державіКнязівство – це своєрідне феодальне утворення правителем якого був князь. Деякі князівства ніколи не мали державного устрою, а були лише територіями у географічних межах інших князівств чи держав. У загальному розумінні князівство – це маленька монархія або територіальне утворення де править князь нижчого рангу. Утворення таких «маленьких монархій» можна прослідкувати на Україні після занепаду Галицько-Волинської держави. Саме тоді коли на Волині вигас родовід славного князя Романа, біля правлячого керма став Бореслав, син мазовецького князя Тройдена і Марії, сестри романовичів. Князь Борелав прийняв православну віру та взяв ім’я Юрій ІІ. На знак прихильності до Литви володимирський князь Юрій ІІ навіть узяв собі за дружину дочку великого князя Гедиміна Офку (Євфемію). Попри своє польське походження князь Юрій ІІ не любив поляків та не досить ладив із місцевою аристократією. Самі ж бояри організували проти нього змову і у 1340 році отруїли його. Цього ж року влада у Володимирі перейшла до сина литовського князя Гедиміна – Любарта, перемістивши столицю до Луцька.[1]
Інформація до новини
  • Просмотров: 1128
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 17-04-2013, 15:47
17-04-2013, 15:47

18 квітня - день пам'яток історії та культури

Категорія: Новини

18 квітня - день пам'яток історії та культури У 1983 році Центр культурної спадщини ЮНЕСКО за пропозицією Асамблеї Міжнародної ради з питань охорони пам’яток та визначних місць оголосив 18 квітня Міжнародним днем пам’яток та визначних місць. Завдання цього свята – ще раз нагадати суспільству про необхідність збереження культурної спадщини, створеної зусиллями багатьох народів за всю історію людства. В Україні 18 квітня відзначається День пам'яток історії та культури, встановлений Указом Президента України у 1999 році за ініціативою вчених, архітекторів, реставраторів, працівників державних органів охорони пам'яток історії та культури. Культурна спадщина є однією із надзвичайно важливих складових історичної пам'яті будь-якої нації - тому не випадково, що у цивілізованих країнах збереженню пам'яток приділяється велика увага. В цей день згадують про те, що кожна країна,кожне місто – це своя історія та культура. Кожна епоха залишає нам у спадщину пам’ятку архітектури чи історії, що зберігає в собі згадку про певну визначну подію, про певну визначну постать, що вплинула на становлення й розвиток країни.
Інформація до новини
  • Просмотров: 1663
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 16-04-2013, 17:11
16-04-2013, 17:11

ПРОБЛЕМИ ОХОРОНИ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ ТА СУЧАСНА АРХЕОЛОГІЯ

Категорія: Публікації

ПРОБЛЕМИ ОХОРОНИ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ ТА СУЧАСНА АРХЕОЛОГІЯУ статті 1 Європей¬ської конвенції про охорону археологічної спадщини, підписаної і ратифікованої Україною, сказано: «Археологічна спадщина є головним еле¬ментом пізнання історії людства, вона є джерелом європейської ко¬лективної пам'яті та засобом історичних наукових досліджень». Тобто, якщо історія роз'єднує європейські народи, то археологія не знає кордонів і відкриває європейцям їх¬нє спільне коріння. Археологічні пам'ятки є окремою, досить специ¬фічною частиною культурної спадщини. Це – городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, військових таборів, поля давніх битв,могильники, культові місця та споруди, рештки життєдіяльності людини, ділянки історичного культурного шару. Україна є однією з найбагатших на археологічні пам’ятки країн Європи. Тож дослідження та збереження археологічних пам’яток має особливе значення. Воно закріплене в українському законодавстві, зокрема, у Законі України „Про охорону культурної спадщини”, Законі України „Про охорону археологічної спадщини, що визначають правові основи діяльності в галузі археології та пам’яткоохоронної сфери.
Інформація до новини
  • Просмотров: 815
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 11-04-2013, 11:59
11-04-2013, 11:59

Поховання князя Войшелка у Володимирі-Волинському

Категорія: Публікації


На невеликому пагорбі, на перетині вулиць Василівської та Київської, серед високих дерев стоїть дерев’яний хрест. За переказами, на цьому місці був похований Войшелк (р.н. невідомий – помер у 1268 році) - старший син литовського великого князя Миндовга. Близько 1254 року від імені батька Войшелк уклав мирну угоду з Галицько-Волинським князівством і видав сестру за сина Данила Галицького – Шварна Даниловича. Інший син Данила, Роман Данилович, одержав Чорну Русь з її головним містом Новогродок (нині місто Новогрудок, Білорусь) Після того Войшелк пішов до Холма (другої столиці Галицько-Волинського князівства, нині Хелм, Польща), зблизився з ігуменом Полонинського монастиря Григорієм, прийняв від нього постриг і заснував монастир у Новогрудку, де був ченцем і прийняв православ’я. 1258 року Войшелк відібрав у Романа Чорну Русь і став княжити в Новогороді. Після вбивства Миндовга змовниками 5 серпня 1263 року до влади прийшли небожі останнього Тройнят і Тевтивіл, які 1264 р. загинули в міжусобиці. Відтоді Войшелк вокняжився у Великому князівстві Литовському й жорстоко придушив опозицію. У тому ж році Войшелк уклав союз зі Шварном Даниловичем, а 1267 року добровільно поступився йому престолом і пішов до монастиря св. Данила в Угорську на Волині. Того ж року був убитий старшим братом Шварна – Левом Даниловичем.[1] Події, пов’язані з його смертю, докладно описані в Галицько-Волинському літописі під 1268 р. Тоді Войшелк приїхав у Володимир на запрошення князя Василька: «…А в той час прислав Лев [посла] Василька так кажучи: «Хотів би я зустрітися з тобою, [і] аби тута і Войшелк був». Василько тоді страсної неділі послав [посла] по Войшелка, так кажучи: «Прислав до мене Лев, аби ми зустрілися. А ти не бійся нічого», - бо Войшелк боявся Льва і не хотів їхати. Але приїхав він за Васильковою порукою, і приїхав на Святій неділі у Володимир, і став у монастирі святого Михайла великого.
Інформація до новини
  • Просмотров: 1174
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 11-04-2013, 11:54
11-04-2013, 11:54

ІСТОРІЯ РОДУ РАДЗИВІЛЛІВ

Категорія: Публікації

ІСТОРІЯ РОДУ РАДЗИВІЛЛІВ
Герб роду РадзивіллівРадзивілли – це старовинний литовський рід, що був однією з найбільш могутніх магнатських династій Великого князівства Литовського так і Речі Посполитої. Вони будували величезні маєтки, фортеці, мали регулярне військо і користувалися правами удільних князів. Більшість з них була католиками, в середині XVI ст. перейшли в кальвінізм, а потім знову повернулись до католицької церкви. На родовому гербі «Траби» («Труби»), розміщувалися слова: «Bog nam radzi» (Бог нам радить).Перекази свідчать про те, що Радзивілли –дуже древній рід, який в епоху Вітовта і Ягайла починав своє сходження на пятестал слави. Існують версії, що ім’я Радвілл має угро-фінське походження і в перекладі означає «новонаречений». За тією ж версією родоначальником вважають литовського верховного жреця Ліздейка. Ім’я записувалося по-різному – Радвіла, Радивил, Радівіл. Та у продовж століть закріпилася полонізована версія – Радзивілл. Першим історично відомим Радзивіллом був Микола Радвіла Астікас, котрий залишивши язичництво прийняв християнство. Родовід Радзивіллів поділявся на три гілки: Радзивілли з 1518 року князі Священої Римської імперії і герцоги на Гоньондзе і Меделі. Ця гілка згасла в чоловічому поколінні в 1546 році. Друга гілка – князі Священної Римської імперії і герцоги на Біржах і Дубниках. Ця лінія згасла у 1669 році. Та третя гілка – князі Священної Римської імперії і герцоги на Несвіжі та Олиці.
Інформація до новини
  • Просмотров: 832
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 5-04-2013, 14:00
5-04-2013, 14:00

Єлизавета (Галшка) із роду Гулевичів

Категорія: Публікації

Єлизавета (Галшка) із роду Гулевичів
Єлизавета (Галшка) із роду ГулевичівШляхетний рід Гулевичів, гербу «Новина» - це один із старовинних українських православних магнатських родів Волині початку XVI ст. Походження Гулевичів до останього часу є дискусійним, однак відомо, що рід перебрався на Волинь з Галичини. За одією з гіпотез, родоначальником Гулевичів був Богдан Воютинський. Ймовірно, саме після переселення на Волинь, рід Гулевичів дуже стрімко розрісся і мав шіснадцять відгалужень. У XV-XVII ст. представники Воютинської гілки Гулевичів посідали різні посади на Волині та Речі Посполитій: від писарів гродських і земських до старост і каштелянів. Серед Гулевичів було чимало церковних діячів. Високої церковної посади дасяг Федір (чернече ім’я Феодосій) – єпископ Луцький і Острозький, Холмський і Белзький, Володимирський і Берестейський. Єпископ Феодосій мав п’ятеро синів, молодший з яких Василь був підстаростою володимирським, а з 1565 р. – войським володимирським. Володів маєтками в Зутурцях (нині село Локачинського району) та Торчині і Несвічі (Луцького району). Родинною усипальницею Гулевичів впродовж XVI –XVII ст. була церква св. Дмитрія в Луцьку. В сім’ї Василя Гулевича було п’ятеро дітей. Найвідомішою представницею роду Гулевичів була Єлизавета Гулевичівна.
Інформація до новини
  • Просмотров: 1758
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 3-04-2013, 14:52
3-04-2013, 14:52

«Устилуг – перше прикордонне місто Західної України»

Категорія: Історія

«Устилуг – перше прикордонне місто Західної України»Устилуг – місто розташоване на правому березі Західного Бугу, біля гирла річки Луги (звідки і походить назва міста, гирло –«устья»). Найдавніше поселення на території Устилуга існувало в епоху міді (ІІІ тис. до н.е.). В 30-х рр.минулого століття О. Цинкаловським було виявлено залишки поселення культури лійчастого посуду на правому березі річки Західний Буг. В 1973 р І.Р. Михальчишин досліджував поселення стжижовської та тшинецько–комарівської культури в західній околиці міста над лівим берегом річки Луги.Над самою річкою Буг здіймається укріплення старого городища Х ст. з періоду т.зв. Червенських городів і наступних ХІ – ХІІІ століть, коли Устилуг належав до Галицько- Волинської держави і Володимирського князівства. Це городище мисового типу. Високий берег річки Західний Буг, насипні земляні вали, зверху дерев’яні стіни стовпової конструкції. Навкруги городища були викопані рови. Поблизу знаходився могильник з 29 курганів, три з яких у 1897 р розкопав М.Ф.Біляшевський. Підкурганні поховання з тілопокладаннями, як стверджує М.М.Кучінко, поза всяким сумнівом, належали східним слов’янам. Перша згадка про Устилуг в руських літописах належить до 1150 року, коли великий князь Ізяслав Мстиславович під час міжусобної боротьби послав в Устилуг «на покорм» своїх союзників угорців. Пізніше місто згадується в документах, як Устилугов (1545), Усчилуг (1576),Усцилуг (1577) Ружиямполь (польська назва, 1765 р.). Остання назва не прижилась, і з кінця XVIII ст. місто знову почали називати Устилугом. В ХІ – ХІІІ ст. Устилуг мав велике торгівельне і політичне значення, як один із найбільших і найбагатших портів Волині.