dle 9.7 8DLE
 
Інформація по новині
  • Переглядів: 3545
  • Автор: orusia voznuk
  • Дата: 6-03-2015, 09:32
6-03-2015, 09:32

ФІЛОСОФІЯ КОХАННЯ Т.Г.ШЕВЧЕНКА

Категорія: ---

ФІЛОСОФІЯ КОХАННЯ Т.Г.ШЕВЧЕНКАНайулюбленіша серцю – рідна земля. Якою б не була обездоленою – усе ж найдорожча.
На жаль, так уже склалася наша історія. Знедоленому, віками бездержавному народові українському потрібен був великий муж, щоб один сказав за всіх – за тих, кого любив, над ким плакав і страждав, за тих, хто вперто боровся.
Потрібен був національний геній. Ним став Тарас Шевченко. Немає України без Шевченка, як Шевченка без України.
Уже для багатьох поколінь українців — і не лише українців — Шевченко означає так багато, що створюється ілюзія, ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, і він завжди з нами, в нас. Та це лише ілюзія. Шевченко як феномен — невичерпний, непізнаванний і непроминальний . Волею історії він ототожнений з Україною і разом з буттям рідної держави продовжується нею, вбираючи в себе нові дні й новий досвід народу, відгукуючись на нові болі та думи, стаючи до нових скрижалей долі. Він росте й розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення. Зокрема й до осягнення філософії його кохання.
Про кохання Тараса Шевченка написано численні спогади, наукові дослідження, романи, поеми... Але, певна річ, далеко не все сказано. У тому, кого і як кохає велика людина, та й звичайна теж, розкривається історія цілого покоління, атмосфера часу. Опріч усього, у митців це один з ключів до розкриття таємниці їхньої творчості, її тематики, головних сюжетів, до розгадки життєвих ідеалів.
Ці міркування особливо слушні щодо Тараса Шевченка, котрий, прагнучи виходу із самотності - особистої та суспільної, шукав у коханні жіночий ідеал, що був схожий із народним ідеалом жінки, коханої, дружини,
«Шевченко один був у нас, що любив страшно, без застережень і без претензій... Як ми станемо народом сильним, то забудемо за всі заслуги Шевченка, а лишиться лишень ідеал чоловіка, що любив кавалок нашої землі. Дивний і рвучкий до себе та далекий, як сонце, що всіх гріє...». Так казав про Шевченка Василь Стефаник.
Історія Шевченкового розуміння кохання-любові чи не найбільш дискутована і водночас найменш з’ясована на сьогодні. Відомо, що саме цю тему свого часу вельми нищівно висміє Михайло Драгоманов у статті "Шевченко, українофіли і соціалізм", зауваживши, що автор «Кобзаря "… у справі жіночої волі тільки й додумавсь що спочатку до вінчання по любові, а під кінець — до шлюбу без вінчання».
Коли дослідники життя і творчості Шевченка беруться за тему тлумачення його інтимного світу, то незмінно потрапляють у пастки частих, часом незрозумілих сватань поета. Тут можна згадати справу сватання Шевченкового в останні роки його життя, про які тепер уже надруковані листи самого Шевченка до двоюрідного брата Варфоломія Шевченка. В цих листах бачимо доволі звичайні, всього менше нові, з "нового розумного життя" думки Шевченка про жінку.
Старий, уже підтоптаний чоловік шукає молоду для себе через людей, а коли було посватавсь до молодої дівчини 18 років (Хариті) і вона не схотіла йти "за старого та лисого", то лає її в листах, що вона збожеволіла. Потім те ж саме й у Петербурзі з іншою дівчиною - (Ликерею). Добродій Микешин розказує про петербурзьке сватання ось що: "К женскому полу Тарас Григорьевич относился совсем оригинально; но здесь, может быть, неуместно вспоминать об этом. Скажу только, что в момент расстройства его отношений к одной простой украинской дивчине, на которой он собирался было жениться, он особенно бьл лют на все женское племя, вычитывая из Библии и из других (звісно, церковних) источников всякую хулу на них".
Більш помірковані дослідники пояснюють це віком Тараса Григоровича та його прагненням врешті-решт створити хоч якусь, але українську сім’ю. Деякі літературознавці намагаються пояснити особливе ставлення поета до жінок його специфічним потрактуванням кохання та інтимних стосунків. Розв’язка таємниці Шевченкового кохання полягає в розшифруванні його ідеалів і трагедій та відповідному розкодуванні його творчості.
Буденне, реальне життя переконує, що чисте, юнацьке почуття кохання можливе лише вперше і востаннє. Тому про таке почуття у Шевченка практично неможливо прочитати. У нього проявляється сво¬єрідне "табу на кохання". Поет компенсує відсутність власного ін¬тимного життя, свого кохання абсолютизацією любові до батьківщини, до України. Він пише здебільшого про любов як віру, праг¬нення і переконання. Його єдина любов — це Україна.
Низку понять серце — кохання — любов у Т. Шевченка до¬повнює ще й Україна. В різних поетичних роздумах і творах його увиразнене саме почуття любові до України:
Свою Україну любіть,
Любіть її во врем’я люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
Холоне серце, як згадаю,
Що не в Украйні поховають,
Що не в Украйні буду жить,
Людей і Господа любить.
Люблю, як щиру, вірну дружину!
Як безталанную свою Вкраїну!

Для кого я пишу? для чого?
За що Україну люблю ?
Чи варт вона вогню святого?..
Але все-таки її люблю,
Мою Україну широку,
Хоч я..... одинокий...
ФІЛОСОФІЯ КОХАННЯ Т.Г.ШЕВЧЕНКАЩодо інтимної лірики Шевченка, то вона за формою і змістом дуже нагадує народну пісню. Інтимний світ поезій тісно пов’язаний з народною мораллю, що освячує подружню вірність і засуджує зраду. Почуття кохання у Шевченковій поезії – красиве, духовне, піднесене. Справжній шедевром любовної лірики є відомий вірш “Якби зустрілися ми знову”, що завдяки Миколі Лисенку стане відомим романсом. Але хто ж надихнув поета написати такі проникливі ліричні рядки?
…Травень 1843 року. Після майже чотирнадцятирічної розлуки з батьківщиною Тарас Григорович нарешті приїжджає в Україну. Він уже не кріпак Енгельгардта, а знаменитий поет і художник. Разом із Євгеном Гребінкою його запрошують на бал у Мойсівку на день народження Т. Волховської. Там він і зустрівся з Ганною Закревською, у яку закохався. А згодом на запрошення самих Закревських Шевченко приїжджає в Березову Рудку, щоб намалювати портрет Ганни. Два тижні натхненної праці – й портрети Ганни та її чоловіка Платона готові.
До від’їзду в Петербург і під час другої після викупу з кріпацтва подорожі в Україну Шевченко часто відвідував друзів у Березовій Рудці. Справжньою причиною цих поїздок була Ганна.
У трагічний для Тараса Григоровича 1847 рік стосунки поета з Закревською перервались. Їм не судилось більше зустрітися. За кілька місяців до повернення Тараса із заслання Ганна Іванівна у віці тридцяти п’яти років померла. Натомість живе легенда, що вона народила дитину від Шевченка. Та цю дитину не визнав своєю ні Тарас Григорович, ані її законний чоловік . Та це все ж лише легенда... А не легендою, а правдою є те, що поет до кінця своїх днів зберіг до цієї жінки щирі почуття.
З портрету на нас дивиться великими темно-голубими очима справді «Ганна вродлива», як називав її поет в одному зі своїх листів. Мабуть, глибоко в серце митця проник пильний погляд великих темно-голубих очей, якщо про той погляд і ті очі Шевченко проніс згадку ледве чи не через все життя.
Саме Ганні Закревській в 1848 році на засланні присвятив поет одну з найніжніших своїх поезій – «Г. З.», в якій із щирим захопленням звертався до Закревської:
«Ти не здавалася мені
Такою гарно-молодою
І прехорошою такою
Так, як тепер на чужині,
Та ще й в неволі…»
Спочатку вірш «Немає гірше, як в неволі про волю згадувать» було переписано в «Малу книжку» без назви. При переписуванні в «Більшу книжку» Шевченко дав йому назву «Г. З.», тобто «Ганні Закревській».
На далекому Косаралі в хвилини душевної самотності, подумки розмовляючи з коханою жінкою, він висловив довірливо інтимні слова вдячної пам’яті, захоплення і щирого жалю, - бо ж «немає гірше, як в неволі про волю згадувать», і про тих найдорожчих, які залишилися так далеко.
… А ти, доле!
А ти, мій…
Моє свято чорнобриве.
І досі меж ними
Тихо, пишно походжаєш?
І тими очима,
Аж чорними-голубими,
І досі чаруєш
Людські душі? Чи ще й досі
Дивуються всує
На стан гнучкий? Свято моє!
Єдинеє свято!
Так, це Ганна Закревська… Очі «аж чорнії-голубії» дивляться на нас із портрета, написаного Шевченком у 1843 році.
Скільки лагідної покірності, приреченості невмолимій долі і щирого бажання душевного спокою коханій звучать в останніх рядках поетового вірша:
Усміхнися, моє серце,
Тихесенько-тихо,
Щоб ніхто і не побачив…
Та й більше нічого.
Здається, для жодної з жінок, що траплялися на життєвому шляху Шевченка, поет не знаходив таких зворушливо сердечних, ніжно-пестливих і цнотливих слів, як для «Ганни-вродливої» - його недосяжної мрії і водночас такої прозаїчно-буденної дружини духовно обмеженого кріпосника…
Афанасьєв-Чужбинський писав, напевно, саме про це захоплення Шевченка: «Захопився було на короткий час він однією відомою красунею, котра крутила голови всім, хто потрапляв у зачароване коло її. Захоплення було сильне. Шевченко не на жарт замислювався, малював її голівку і декілька разів писав вірші. Я завжди був радий, коли хто-небудь йому подобався: благородна натура цим ставала ще художнішою, і він працював тоді з більшим запалом».
Можливо, «відома красуня» Афанасьєва-Чужбинського і є тією самою Ганною Закревською. У далекій неволі, згадуючи про неї, поет, пишучи про своє потаємне почуття до цієї жінки, не випустив і ту обставину, що Ганна Закревська своєю вродою чарувала не тільки його одного. Щодо цього Афанасьєв-Чужбинський зазначає у своїх спогадах: «Запросила вона якось його (Шевченка) вранці – прочитати їй одну поему й сказала, що бажала б сама насолодитися читанням.
Тарас Григорович виконав її бажання. Йшов він до неї з якимось трепетом. Але яка ж чекала на нього картина. У затишній вітальні красуня сиділа на канапі в оточенні студента, гусара й товстелезного генерала – трьох завзятих своїх залицяльників, і майстерно маневрувала по-своєму, одурюючи всіх трьох, потішаючи їх по черзі надією та вкидаючи в розпач. Поет зніяковів, і як чарівна господиня не атакувала його люб’язністю – він пішов з твердим наміром ніколи не відвідувати красуні і додержав свого слова…»
Вочевидь, саме тому у поезії «Якби зострілися ми знову» є натяк на те, що
… не правдивим,
А сном лукавим розійшлось,
Слізьми-водою розлилось
Колишнєє святеє диво!
Кохання - щастя, доводить Шевченко, його вiдсутнiсть - велике горе. Шевченко високо цiнував кохання, але справжнє, iдеалом якого були жертовність, вiдданiсть, незрадливiсть i щирiсть, а також цнотлива невиннiсть i чистота стосункiв, що роблять його гiдним оспiвування. Саме таке кохання, як сонце, осяює людськi життя.
Геніальний український поет так і не зміг здійснити свою мрію – одружитися. Як зауважить сучасний прозаїк і дослідник творчості Шевченка Василь Шкляр: «Бог не дарував Кобзареві великого взаємного кохання, можливо тому, що послав йому музу, яка не терпить земних суперниць».

Кучерява Р.І. - заввіділу охорони, використання та ресттаврації пам'яток
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сай як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім’ям.
Информація
Користувачі, які знаходяться у групі Гости, не можуть лишати коментарі до даної публікації.

Хмарка тегів

Архів новин

Березень 2024 (2)
Лютий 2024 (4)
Січень 2024 (3)
Грудень 2023 (3)
Листопад 2023 (4)
Жовтень 2023 (4)
^